6-304св10 Про поділ спільної сумісної власності - 19.05.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 жовтня 2009 року,

У квітні 2004 року позивачки звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому просили поділити майно, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 червня 2008 року позов задоволено. Визначено частку ОСОБА_3., ОСОБА_1. та ОСОБА_2. у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 – 1/3 частину квартири кожному. Виділено ОСОБА_1. 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 60 022 грн. 50 коп.; дачний будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2; автомобіль марки ВАЗ 2107, номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску, вартістю 13 890 грн.

ОСОБА_3 виділено ? частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 180 067 грн. 50 коп.; гараж НОМЕР_2 об’єднання співвласників гаражів "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться в с. Бармаки Рівненського району Рівненської області, вартістю 5 697 грн.

Ухвалено виплатити ОСОБА_3 з депозитного рахунку територіального управління державної судової адміністрації України в Рівненській області 3 852 грн., внесених ОСОБА_1. у рахунок компенсації вартості майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1. судові витрати в сумі 2 994 грн.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 23 жовтня 2009 року заочне рішення міського суду в частині поділу майна скасовано, позов задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_1. садовий будинок і земельну ділянку площею 0,8 га, що розташована в масиві "Західний-1" села Нова Українка Рівненського району Рівненської області, вартістю 138 700 грн.; автомобіль марки ВАЗ 2107, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 13 890 грн.

Виділено ОСОБА_3 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю 60 022 грн. 50 коп.

Припинено право власності ОСОБА_1. на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 60 022 грн. 50 коп.

Ухвалено виплатити ОСОБА_3 з депозитного рахунку територіального управління державної судової адміністрації у Рівненській області 16 272 грн. 50 коп., внесених ОСОБА_1. у рахунок компенсації вартості частини майна. В решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить частково скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 12 липня 1982 року до 11 жовтня 2004 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, фактично припинивши шлюбні відносини в листопаді 1998 року.

Ухвалюючи рішення про поділ майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що до складу цього майна відносяться: садовий будинок, земельна ділянка площею 0,8 га в масиві "Західний-1" Новоукраїнської сільської ради Рівненського району Рівненської області вартістю 138 700 грн. та автомобіль ВАЗ 2107, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 13 980 грн., виключивши зі складу цього майна гараж НОМЕР_2 вартістю 5 697 грн., що знаходиться в об’єднанні співвласників гаражів "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Частка кожного з подружжя в спільному сумісному майні визначена апеляційним судом у розмірі 676 295 грн.

Крім того, апеляційним судом установлено, що подружжю та їхній дочці ОСОБА_2, належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на житло від 21 липня 1993 року (а.с. 113)).

Зазначена квартира отримана ними в спільну сумісну власність на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Виходячи з розміру часток сторін у спільному майні подружжя та розміру їхніх часток у спільній сумісній власності на квартиру, апеляційний суд вважав можливим виділити в натурі все набуте подружжям за час шлюбу майно ОСОБА_1., компенсувавши ОСОБА_3 його частку в цьому майні шляхом збільшення його частки в спільній сумісній власності на квартиру та за рахунок грошової компенсації.

При цьому апеляційний суд керувався як нормами Сімейного кодексу України (2947-14) , так і нормами ст. ст. 364, 370 ЦК України.

Однак із рішенням апеляційного суду не можна погодитись, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 304, ст. 316 ЦПК України рішення апеляційного суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи зі змісту ст. ст. 213, 215 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на законі та містити вичерпні висновки про встановлені обставини і правові наслідки.

У порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України апеляційний суд не визначився, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка норма права підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, установивши, що в сторін виник спір із приводу поділу спільного майна подружжя, набутого протягом 1982-1998 років, правовий режим якого регулюється нормами сімейного права, яке серед способів та порядку поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, не передбачає присудження одному з його частки в спільному сумісному майні подружжя іншим майном, яке не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, або присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно без його згоди, крім випадків, передбачених законом, зокрема, у тому разі, коли майно є неподільним, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин норми Сімейного кодексу України (2947-14) та обрав спосіб поділу спільного сумісного майна подружжя, не передбаченого законом (ст. 29 КпШС УРСР).

Ураховуючи те, що подружжя придбало майно до введення в дію Сімейного кодексу України (2947-14) , виходячи з правил ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії законів у часі норми Сімейного кодексу України (2947-14) підлягають застосуванню до сімейних відносин, які виникли після набрання чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, спільне сумісне майно подружжя складається з декількох об’єктів, можливість поділу яких у натурі між подружжям апеляційним судом не досліджена.

Крім того, виключивши зі складу спільного сумісного майна подружжя гараж НОМЕР_2 в об’єднанні співвласників гаражів "ІНФОРМАЦІЯ_1" вартістю 5 697 грн., який рахується за ОСОБА_3, апеляційний суд не встановив, коли й за які кошти придбано гараж, і не врахував положення п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України щодо вирішення питання про право на гараж та положення ст. 22 КпШС України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої будь-яке майно, придбане під час шлюбу за спільні кошти подружжя, є спільним сумісним майном подружжя, яке серед іншого майна підлягає поділу.

Вирішуючи в одному провадженні разом із позовом про поділ майна подружжя вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3. з приводу здійснення права спільної сумісної власності на квартиру, приватизовану на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , яка виходячи зі змісту норм ст. ст. 1, 5 цього Закону та норми ст. 22 КпШС України не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, апеляційний суд належним чином не з’ясував характеру цих правовідносин сторін та змісту позовних вимог (предмет, підстава).

Застосовуючи до цих правовідносин норми ч. 3 ст. 370, ст. 364 ЦК України й передаючи у власність ОСОБА_3. 1/6 частину квартири із належних ОСОБА_1. 1/3 частини та припиняючи право власності ОСОБА_1 на цю частку, апеляційний суд неправильно застосував зазначені правові норми, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Так, виділ частки з майна, що є у спільній сумісній (частковій) власності відповідно до зазначених норм, означає отримання власником, що виділяється, своєї частки в натурі в приватну власність або при неможливості поділу майна відповідно до часток – на отримання грошової або іншої компенсації за свою частку від інших співвласників, до яких переходить право власності на цю частку.

Таким чином, ці норми передбачають право одного зі співвласників отримати від інших співвласників грошову або іншу компенсацію за всю належну йому частку у майні, що є об’єктом права спільної сумісної (часткової) власності, з припиненням його права власності на це майно та не передбачають можливості виділу не цілої частки, а лише її частини, у результаті якого майно продовжує залишатися в спільній сумісній (частковій) власності цих співвласників.

За таких обставин рішення апеляційного суду, ухвалене з порушенням норм матеріального й процесуального права, підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.