Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – відкрите акціонерне товариство "Київська Стрічкоткацька фабрика", про виселення без надання іншого жилого приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", третя особа – відкрите акціонерне товариство "Київська Стрічкоткацька фабрика", про визнання права користування житлом,

У червні 2005 року комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонд спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулося із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з розпорядженням представника Президента України від 29 травня 1992 року за № 368 "Про створення державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання" АДРЕСА_1 передано Дирекції маневреного фонду комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатації" у повне господарське відання. В подальшому рішенням Київської міської ради народних депутатів від 1 березня 2001 року за № 217/1194 "Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатації" було створено КП "Спецжитлофонд", статутом якого передбачено правонаступництво Дирекції на балансі якого на сьогодні знаходиться зазначений будинок. Між державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об’єднанням та ВАТ "Київська Стрічкоткацька фабрика" укладено договір оренди житлового приміщення ВЖРО Київської державної адміністрації в домі маневреного фонду від 1 травня 1996 року за № 116, відповідно до якої у АДРЕСА_1 було заселено родину ОСОБА_3, яка складалась з шістьох осіб. Термін дії зазначеної угоди було продовжено до 1 травня 1999 року на підставі Додаткової угоди від 23 квітня 1998 року, відповідно до п. 5.5 договору оренди, після закінчення строку дії договору орендар повинен здати кімнату орендодавцю, однак відповідачі цього не зробили і на численні попередження щодо необхідності виселення не реагували. На момент подачі позову у спірній квартирі проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Ураховуючи викладене, комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонд спеціального призначення "Спецжитлофонд" просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з АДРЕСА_1 без надання іншої жилого приміщення.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із зустрічним позовом про визнання такими, що набули права користування жилим приміщенням. Посилалися на те, що як ветерану праці ОСОБА_3 та його сім’ї у 1996 році за спільним рішенням адміністрації та профкому ВАТ "Київська Стрічкоткацька фабрика" було надано у користування АДРЕСА_1, якою відповідачі користуються у продовж дванадцяти років. Просили визнати їх такими, що набули право користування АДРЕСА_1.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року у задоволенні позову комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на користування жилим приміщенням – АДРЕСА_1. Стягнуто з комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на користь: ОСОБА_1 7 грн. 50 коп. витрати на ІТЗ; ОСОБА_2 17 грн. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрати на ІТЗ.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2009 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року скасовано та ухвалено рішення, яким позов комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За правилами статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись статтями 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.