Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської санітарно-епідеміологічної станції про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної прали при звільненні, заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані відпустки, внесення змін до трудової книжки, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання внесення змін до звітності в Пенсійний Фонд України,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно наказу № 89-л від 11 грудня 2001 року вона була прийнята в Новомосковську санітарно-епідеміологічну станцію на посаду лікаря комунальної гігієни за переводом. 7 червня 2006 року позивачка написала заяву про надання їй чергової відпустки за 2002 рік, за 2006 рік та на додаткову відпустку як мати, що має двох неповнолітніх дітей. В цій же заяві просила звільнити її з посади лікаря по закінченню відпусток. До закінчення відпустки ОСОБА_1 написала заяву про відкликання її заяви про звільнення. Однак, наказом № 44-л від 7 червня 2006 року її звільнено за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. 6 жовтня 2006 року позивачка звернулася з позовом до суду, однак їй було роз’яснено, що її поновлено на роботі. 13 грудня 2006 року ОСОБА_1 вийшла на своє робоче місце, однак побачила на своєму робочому місці іншого працівника, який був прийнятий ще у червні 2006 року. Головний лікар пояснив, що вона повинна забрати свою трудову книжку, що позивачка й зробила. 11 січня 2007 року у судовому засіданні відповідач запевнив ОСОБА_1, що вона може вийти на роботу. 12 січня 2007 року позивачка вийшла на робоче місце. 15 січня 2007 року вона написала заяву про відмову від позовних вимог про поновлення на робочому місці та про залишення без розгляду її позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення коштів по лікарняному листку та відшкодування моральної шкоди. Ця заява також була прийнята судом. 30 січня 2007 року позивачку звільнено з посади лікаря з комунальної гігієни, у зв’язку з відсутністю на роботі більше трьох годин без поважних причин, про що було видано наказ № 17-л. Просила визнати незаконним наказ № 17-л від 30 січня 2007 року про її звільнення, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити її на роботі на посаді лікаря комунальної гігієни, стягнути з відповідача на її користь заробіток за січень 2007 року, втрачений заробіток за вимушений прогул з 7 серпня 2006 року по 15 січня 2007 року та з 30 січня 2007 року по день винесення рішення судом, витрати по тимчасовій втраті працездатності з 3 серпня 2006 року по 5 серпня 2006 року та з 22 вересня 2006 року, зобов'язати головного державного санітарного лікаря внести зміни до трудової книжки, а саме, анулювати запис 3177 в трудовій книжці про звільнення її за власним бажанням згідно наказу № 44-л від 7 червня 2006 року, також запис № 19 про звільнення її за відсутність на робочому місці більше трьох годин без поважних причин протягом робочої зміни згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України згідно наказу № 127-л від 30 січня 2007 року, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 15 тис. грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2009 року скасовано та ухвалено рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 17-л від 30 січня 2007 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря комунальної гігієни Новомосковської міської санітарно-епідеміологічної станції з 30 січня 2007 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19 885 грн. 20 коп. середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2007 року по 29 квітня 2009 року, та 1 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

У касаційній скарзі Новомосковська міська санітарно-епідеміологічна станція Дніпропетровської області просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За правилами статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись статтями 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Новомосковської міської санітарно-епідеміологічної станції Дніпропетровської області відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.