Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Тернопільської обласної державної адміністрації (далі – Тернопільська ОДА) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, – управління Служби безпеки України в Тернопільській області (далі – УСБУ в Тернопільській області) – до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2008 року,

У листопаді 2005 року Тернопільська ОДА звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 150 тис. грн., посилаючись на те, що відповідач, як директор спільного малого підприємства "Аксель" (далі – СМП "Аксель"), використав не за призначенням кошти, перераховані ними згідно з угодою від 30 квітня 1999 року для будівництва та передачі військовослужбовцям УСБУ в Тернопільській області трьох квартир, у зв’язку із чим ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 210 ч. 2 Кримінального кодексу України (далі – КК України (2341-14) ).

Уточнивши під час розгляду справи свої вимоги, позивач просив стягнути 463 421 грн. 50 коп.

У грудні 2005 року УСБУ в Тернопільській області подало позов до ОСОБА_1 про стягнення вартості двокімнатної та однокімнатної квартири в сумі 709 987 грн. у зв’язку з невиконанням умов договору від 30 квітня 1999 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2008 року, позов Тернопільської ОДА задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 463 421 грн. 50 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договорів, що укладені 30 квітня 1999 року між Тернопільською ОДА, УСБУ в Тернопільській області зі СМП "Аксель", підприємство зобов’язалось продати позивачам у рахунок дольової участі дві трикімнатні квартири та одну двокімнатну АДРЕСА_1 загальною вартістю 150 тис. грн. Квартири підприємство зобов’язалось передати в ІІІ кварталі 1999 року, після здавання вказаних будинків в експлуатацію (а.с.4-5).

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди з підстав, передбачених ст.ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 121 Бюджетного кодексу України (далі – БК України), місцевий суд виходив із того, що на виконання зазначених договорів управлінням капітального будівництва Тернопільської ОДА було перераховано СМП "Аксель" 150 тис. грн. на придбання для УСБУ в Тернопільській області зазначених квартир, однак взятих на себе зобов’язань ОСОБА_1 як директор СМП "Аксель" не виконав та використав ці кошти не за їх цільовим призначенням, а на оплату боргів підприємства, за що вироком Тернопільського міськрайонного суду від 17 листопада 2004 року його було засуджено за ч. 2 ст. 210 КК України – використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню в особливо великих розмірах.

З таким висновком погодився й апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суди до них дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено, що вказані вище договори на будівництво квартир було укладено 30 квітня 1999 року, відповідно до якого СМП "Аксель" зобов’язалось передати вищезазначені квартири в ІІІ кварталі 1999 року, після здачі вказаних будинків в експлуатацію, але у визначений строк належним чином взяті не себе зобов’язання не виконав належним чином, передавши у 2000 році замовнику тільки квартиру №38 по вул. Київській, 1а.

Місцевий суд в порушенням ст.ст. 213, 214 ЦПК України належним чином не визначився із характером спірних правовідносин та не врахувавши їх специфіки і передбаченого Законом порядку їх вирішення, помилково застосував до цих правовідносин й норми ст. 121 БК України, ст. ст. 1166, 1192 ЦК України.

Судом не враховано, що ст. 121 БК України застосовується до осіб, винних у порушенні бюджетного законодавства, які за ці порушення несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність і що до таких осіб може бути віднесено й керівника одержувача бюджетних коштів та не з’ясовано чи були кошти, отримані від позивачів СМП "Аксель" за договором інвестиції коштами, за які наступає відповідальність за цією нормою не перед бюджетом, а перед стороною господарського договору.

Суд не звернув уваги на те, що ст. ст. 1166, 1192 ЦК України застосовуються до правовідносин із завдання майнової шкоди та не з’ясував яку безпосередньо шкоду майну Тернопільської обласної державної адміністрації завдав відповідач, який у будь-яких відносинах з цим позивачем не перебував, а тільки був керівником підприємства, яке не виконало договірних зобов’язань за договором на будівництво житла.

Не звернув суд уваги і на те, що за нормами цивільного законодавства юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником при виконанні ним своїх трудових обов’язків та що ОСОБА_1 засуджений за службовий злочин, а не як приватна особа, яка завдала шкоду чиємусь майну.

Не звернув уваги суд і на п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України (435-15) про те, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності та не вказав, чому до прав і обов’язків, що виникли з договору від 30 квітня 1999 року слід застосовувати норми Кодексу, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Позовну вимогу УСБУ в Тернопільській області про відшкодування матеріальної шкоди суд в порушення ст. 34, п. 5 ст. 338 ЦПК України узагалі не розглянув. Ця вимога не вирішена шляхом ухвалення додаткового рішення й в силу її нерозривного зв’язку з рештою вимог може бути вирішена тільки при новому розгляді справи після скасування оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, оскільки ухвалені вони з порушенням п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.