12 травня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Полтавський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, про поділ майна за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2009 року,

У травні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 вересня 1991 року між нею та ОСОБА_7 було укладено шлюб, під час якого вони розпочали будівництво садиби в с. Хоружі Решетилівського району Полтавської області, яке не закінчене.

Крім того, під час шлюбу ОСОБА_7 отримано у спадщину АДРЕСА_1 який разом із подвір'ям і господарськими будівлями вони з відповідачем добудували.

Проте відповідач усе це майно привласнив і не бажає його поділити.

Вважаючи вказані садибу та будинок об’єктами спільної сумісної власності подружжя, позивачка просила провести поділ спірного майна, визнавши за нею право власності на ? частину незавершеного будівництвом будинку в АДРЕСА_1

У процесі розгляду справи позивачка уточнила свої вимоги щодо АДРЕСА_1, посилаючись на те, що його вартість істотно збільшилася внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя, просила визнати зазначений будинок об'єктом спільної сумісної власності її та відповідача й визнати за нею право власності на ? частину цього будинку.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2008 року позов задоволено частково, ухвалено визнати за ОСОБА_6 право власності на 5,5/20 частин будинку з господарськими АДРЕСА_1 а за ОСОБА_7 – на 14,5/20 частин зазначеного будинку з господарськими будівлями; визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на ? частину будинку в с. Хоружі Решетилівського району Полтавської області за кожним; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції й залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 апеляційний суд виходив із того, що право на вказаний будинок відповідач набув на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто успадкував його; позивачка не дала достатніх доказів на підтвердження того, що вартість зазначеного будинку істотно збільшилася за рахунок її трудових чи грошових затрат.

З таким висновком апеляційного суду можна погодитися, він є законним і обгрунтованим, а рішення апеляційного суду в цій частині - таким, що ухвалено згідно із законом.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що будинок у с. Хоружі Решетилівського району Полтавської області не закінчений будівництвом, не зданий в експлуатацію, а тому відповідно до ст. 331 ЦК України 2003 року право власності на нього визнати не можливо; вимог про визнання права власності на будівельні матеріали позивачка не заявляла.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодити не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року передбачено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо майна в с. Хоружі, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У пп. 8, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) роз'яснено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

При цьому, конструктивними елементами будинку визнаються частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в’їздна група тощо).

Судами встановлено, що з вересня 1991 року до червня 2006 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно з рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 14 червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу сторони з вересня 2002 року проживають окремо та сімейних відносин не підтримують.

Під час перебування в шлюбі ОСОБА_7 і ОСОБА_6 почали будівництво будинку в с. Хоружі Решетилівського району Полтавської області, залили фундамент, виконали роботи по цоколю під будинок, побудували сарай (гараж, літня кухня, відділення для тварин) і заготовили будівельні матеріали для подальшого будівництва будинку.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка в позовній заяві просила, крім іншого, визнати за нею право власності на ? частину незавершеного будівництвом будинку, зазначаючи про побудування нею і відповідачем: фундаменту, який є одним із конструктивних елементів будинку; сараю, який є підсобною будівлею і складає з будинком одне ціле, - та придбання будівельних матеріалів.

Проте апеляційний суд на викладене уваги не звернув та в порушення ст. 213 ЦПК України не застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, та не дав оцінки доказам і обставинам, що мають значення для справи.

Крім того, відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 (v0012700-08) "П ро судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" відповідно до ст. 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених чч. 3, 4 цієї статті.

Як убачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі, за результатами розгляду якої ухвалено рішення апеляційного суду від 22 січня 2009 року, ОСОБА_7 просив скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2008 року лише в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на частину будинку з господарськими АДРЕСА_1; в решті рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржувалося.

Проте апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, не вказавши про наявність випадків, передбачених чч. 3, 4 ст. 303 ЦПК України.

За таких обставин ухвалене в справі рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку в с. Хоружі та відмови в задоволенні цієї позовної вимоги підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2009 року в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку в с. Хоружі Решетилівського району Полтавської області та відмови в задоволенні цієї позовної вимоги скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду в іншій частині залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.