Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на сертифікат на право на земельну частку (пай) за касаційною скаргою першого заступника прокурора Закарпатської області на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу сертифіката на право на земельну частку (пай), укладений 1 грудня 1996 року між ним та ОСОБА_2, і визнати за ним право власності на цей сертифікат.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 травня 2008 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу сертифіката на право власності на земельну частку (пай), укладений 1 грудня 1996 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, дійсним та визнано за ОСОБА_1 право власності на цей сертифікат.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржив в інтересах держави в особі Свалявської районної державної адміністрації прокурор Свалявського району Закарпатської області (далі – прокурор).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2009 року в задоволенні клопотання прокурора про поновлення строку апеляційного оскарження відмовлено, а його апеляційну скаргу залишено без розгляду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 294 ЦПК України.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Закарпатської області просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а справу - направити до апеляційного суду для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та прийняття його апеляційної скарги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора та залишаючи без розгляду його апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив із того, що прокурор не може самостійно, без дотримання правил представництва, звертатися за захистом інтересів Свалявської районної державної адміністрації, оскільки остання участі у справі не брала й питання стосовно перегляду рішення у справі перед прокуратурою не порушувала.

Погодитись із висновком апеляційного суду не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36 1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина або держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (v003p710-99) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України (254к/96-ВР) повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у зв’язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради як органу місцевого самоврядування (ст. 140 Конституції України), якому державою делеговані повноваження в галузі земельних відносин (ст. 12 ЗК України), прокурор зазначив, що ця скарга спрямована на захист інтересів держави, оскільки відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством України, яка перебуває під особливою охороною держави, а тому її використання на шкоду правам і свободам громадян, у тому числі територіальної громади, суперечить інтересам держави та суспільним інтересам.

Крім того, прокурором зазначено про порушення судом п. 15 Перехідних положень ЗК України щодо заборони купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок.

Таким чином, оскільки прокурор звернувся до суду в межах наданих йому ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК України, ст. 36 1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) повноважень і мотивував підстави представництва, то висновок апеляційного суду про відсутність у нього належних повноважень та непорушення ухвалою місцевого суду прав міської ради не ґрунтуються на законі

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може залишатись у силі й підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про поновлення строку апеляційного оскарження та прийняття апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2009 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.