Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Славутич" про визнання договору оренди землі недійсним,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що до 1 листопада 2007 року належна їй на праві власності земельна ділянка перебувала в оренді в ТОВ "Славутич", по закінченню строку договору оренди вона не мала наміру продовжувати його й завчасно повідомила про це відповідача, а в жовтні 2007 року уклала договір оренди цієї ділянки з іншим підприємством, проте в квітні 2008 року вона дізналася про наявність договору оренди від 2 листопада 2007 року між нею та ТОВ "Славутич", хоча вона цього договору не підписувала, крім того, договір не відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) , а тому повинен бути визнаний недійсним.

Рішенням Томаківського районного суду від 31 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ТОВ "Славутич" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що оспорюваний ОСОБА_1 договір підписаний неуповноваженою особою – заступником директора ТОВ "Славутич" ОСОБА_2, сторони недотрималися вимоги закону щодо обов’язкової письмової форми договору оренди землі, а також у цьому договорі не зазначено однієї з передбачених Законом України "Про оренду землі" (161-14) істотних умов – не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження чи знищення об’єкта оренди або його частини.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 основною підставою недійсності договору зазначала те, що цей договір вона не підписувала.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України таких доводів позивачки взагалі не перевірив і не зазначив у рішенні чи підписаний оспорюваний договір ОСОБА_1

Також статтею 11 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі, а тому безпідставним є посилання суду як на підставу недійсності договору лише на те, що в ньому відсутня пряма вказівка на особу, що несе відповідний ризик.

Крім того, з огляду на положення статті 241 ЦК України та статті 11 ЦПК України сам по собі факт підписання договору оренди заступником директора ТОВ "Славутич" ОСОБА_2 не є підставою для визнання договору недійсним за позовом ОСОБА_1 при тому, що саме товариство не порушувало питання про недійсність правочину з цих підстав.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду від 31 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.