Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 6 грудня 2007 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Зазначав, що в червні 1999 року він позичив ОСОБА_2 20 тис. грн., що на момент укладення договору позики складало 5 тис. доларів США, строком до 4 січня 2000 року. Для забезпечення позову ними було укладено договір застави ? частини будинку АДРЕСА_1.

У встановлений строк відповідач суму боргу не повернув, проте весь час борг визнавав і просив його відстрочити, а 18 січня 2007 року вдруге підтвердив своєю розпискою наявність боргу за договором позики.

Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виконання зобов’язання в розмірі 27 640 грн., проценти за договором позики в сумі 5 140 грн. 49 коп. та проценти від простроченої суми в розмірі 1 800 грн.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 липня 2007 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 20 000 грн.. суми боргу, 5 140 грн. 49 коп. процентів за договором позики, 7 640 грн. суми індексації за час прострочення виконання зобов’язання, 1 800 грн. процентів від простроченої суми, а всього 34 580 грн. 49 коп.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 6 грудня 2007 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, клопотання про його поновлення не заявлялося, поважних причин його пропущення не зазначено й судом не встановлено.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Судом установлено, що сторони уклали договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг 20 000 грн., а останній зобов’язався повернути зазначену суму до 4 січня 2000 року, про що було складено письмову розписку.

18 січня 2007 року ОСОБА_2 вдруге надав розписку, якою підтвердив факт отримання 4 січня 1999 року від ОСОБА_1 позики в сумі 20 тис. грн. та неповернення суми боргу на час складення цієї розписки.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (далі- ЦК України (435-15) ), положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебігу позовної давності починається заново.

Аналогічні положення містяться в ч. 2 ст. 79 ЦК УРСР.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач повторною розпискою від 18 січня 2007 року визнав свій борг перед ОСОБА_1

Проте зазначена обставина залишилися поза увагою апеляційного суду

Крім того, ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, не встановив і не зазначив у рішенні, чи заявлялося ОСОБА_2 клопотання про застосування наслідків пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності, належним чином не вмотивував свого висновку про наявність підстав для застосування таких наслідків.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 6 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.