Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності на самочинне будівництво, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Черкаської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності на самочинне будівництво за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 11 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 7 грудня 2007 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину самочинного будівництва.

Зазначала, що їй та відповідачці на праві власності належить по 31/100 частині будинку АДРЕСА_1. Зазначене майно вони отримали у власність у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, яка у свою чергу успадкувала будинок після смерті ОСОБА_6 У 1973 році ОСОБА_6 та ОСОБА_5 провели самочинне будівництво літньої кухні З-1 з прибудовою "з", право власності на ? частину якої й просить визнати ОСОБА_1

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до Черкаської міської ради та ОСОБА_7 про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона мешкала разом із батьками і була прописана в будинку АДРЕСА_1 з 1949 року. З дозволу батьків вона разом зі своїм чоловіком у 1973 році побудувала спірний будинок, а не літню кухню, в якому мешкає із сім’єю до теперішнього часу. Батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 – жодного відношення до будівництва не мали, вони лише надали для цього земельну ділянку.

За таких обставин право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може виникнути лише в неї як у особи, яка його здійснила; крім того, зазначений будинок не включений до спадкового майна як після смерті батька, так і після смерті матері.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 11 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 7 грудня 2007 року, позов ОСОБА_7 задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину літньої кухні З-1 з прибудовою "з", що розташована АДРЕСА_1. Зустрічний позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину літньої кухні З-1 з прибудовою "з", що розташована АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені у справу судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 і частково вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, із чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що літня кухня та прибудова до неї були самочинно побудовані та не увійшли до спадкової маси ОСОБА_5, а тому право власності на ці споруди підлягає визнанню за спадкоємцями останньої: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – у рівних частинах.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; пояснень ОСОБА_2 належним чином не перевірив; не з’ясував, яку споруду – жилий будинок чи літню кухню – та в якому порядку було зведено, ким було здійснено будівництво й на якій земельній ділянці; не визначився з правовими підставами позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинне будівництво й відповідно до цього не визначився з тим, які правові норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 11 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 7 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.