Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства "Юридична практика", редакції газети "Юридична практика", головного редактора газети "Юридична практика" ОСОБА_2, автора статті ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації,

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) опубліковану статтю "ІНФОРМАЦІЯ_2?!". У змісті цієї статті міститься негативна і недостовірна інформація стосовно позивача, яка принижує його честь та гідність, а також порушує особисті немайнові права, а саме право на недоторканість особистого і сімейного життя. Ураховуючи викладене, позивач просив задовольнити його позовні вимоги та визнати негативною і такою, що принижує честь і гідність інформацію, опубліковану на сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2?!", автором якої ОСОБА_3. Визнати негативною та такою, що принижує гідність та честь ОСОБА_1. інформацію, опубліковану на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", а саме твердження про те, що:

- чоловік – адвокат ОСОБА_1 та дружина – суддя ОСОБА_4. працюють за принципом "сімейного підряду";

- суддею Господарського суду м. Києва ОСОБА_4 за принципом "сімейного підряду" по відношенню до однієї із сторін було упереджено постановлено ухвалу про забезпечення позову по господарській справі, яка перебувала у провадженні;

- розгляд суддею ОСОБА_4 справ, навіть коли прийняті процесуальні рішення згодом були скасовані, не відповідає моральним засадам суспільства та здійснюється за принципом "сімейного підряду".

Зобов’язати ЗАТ "Юридична практика" в запланованому найближчому випуску газети "Юридична практика" спростувати недостовірну інформацію, викладену на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", шляхом опублікування на першій шпальті газети тим же шрифтом спростування під заголовком "Спростування", виклавши 1 та 2 пункт резолютивної частини рішення.

рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 червня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано негативною та такою, що принижує гідність та честь ОСОБА_1. інформацію, опубліковану на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", автором якої вказано ОСОБА_3. Визнано негативною та такою, що принижує гідність та честь ОСОБА_1. інформацію, опубліковану на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", а саме твердження про те, що:

- чоловік – адвокат ОСОБА_1 та дружина – суддя ОСОБА_4. працюють за принципом "сімейного підряду";

- суддею Господарського суду м. Києва ОСОБА_4 за принципом "сімейного підряду" по відношенню до однієї із сторін було упереджено постановлено ухвалу про забезпечення позову по господарській справі, яка перебувала у провадженні;

- розгляд суддею ОСОБА_4 справ, навіть коли прийняті процесуальні рішення згодом були скасовані, не відповідає моральним засадам суспільства та здійснюється за принципом "сімейного підряду".

Зобов’язано ЗАТ "Юридична практика" в запланованому найближчому випуску газети "Юридична практика" спростувати недостовірну інформацію, викладену на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", шляхом опублікування на першій шпальті газети тим же шрифтом спростування під заголовком "Спростування", виклавши 1 та 2 пункт резолютивної частини рішення. У задоволенні позовних вимог до редакції газети "Юридична практика", головного редактора газети "Юридична практика" ОСОБА_2, автора статті ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційних скаргах головний редактор газети "Юридична практика" ОСОБА_2 та ЗАТ "Юридична практика" просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1. до редакції газети "Юридична практика", головного редактора газети "Юридична практика" ОСОБА_2, автора статті ОСОБА_3 є обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте, не можна погодитися з рішенням суду в частині визнання негативною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_1., інформацію, опубліковану на 1-й та 18-й сторінках газети "Юридична практика" НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 !?", автором якої вказано ОСОБА_3.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1. і визнаючи негативною та такою, що принижує його честь і гідність, інформацію, опубліковану на 1-й та 18-й сторінках газети "Юридична практика" НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) в статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 !?", автором якої вказано ОСОБА_3, а саме твердження про те, що

- чоловік – адвокат ОСОБА_1 та дружина – суддя ОСОБА_4. працюють за принципом "сімейного підряду";

- суддею Господарського суду м. Києва ОСОБА_4 за принципом "сімейного підряду" по відношенню до однієї із сторін було упереджено постановлено ухвалу про забезпечення позову по господарській справі, яка перебувала у провадженні;

- розгляд суддею ОСОБА_4 справ, навіть коли прийняті процесуальні рішення згодом були скасовані, не відповідає моральним засадам суспільства та здійснюється за принципом "сімейного підряду",

а також зобов’язуючи ЗАТ "Юридична практика" в запланованому найближчому випуску газети "Юридична практика" спростувати недостовірну інформацію, викладену на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", шляхом опублікування на першій шпальті газети тим же шрифтом спростування під заголовком "Спростування", виклавши 1 та 2 пункт резолютивної частини рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розповсюджені у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 !?" відомості є неправдивими та такими, що принижують честь, гідність позивача, а вислів "сімейний підряд" не є оціночним судженням.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна. Конституція України (254к/96-ВР) визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України (254к/96-ВР) гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти Австрії" та "Українська прес-група" проти України").

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У порушення вимог зазначеного національного і міжнародного законодавства та практики Європейського суду з прав людини районний та апеляційний суди не врахували розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать позивача, від ідей, думок, поглядів, поширених автором у статті в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова, не обґрунтували необхідності втручання суду в процес реалізації автором цього права та не спростували доводів відповідача про те, що, поширюючи інформацію, він діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

Аналіз змісту статті свідчить про те, що її автор не робив тверджень і висновків та не згадував прізвищ. До публікації додані лише копії документів, достовірність яких не ставилась під сумнів і на підставі яких читач міг самостійно робити оцінку викладеної інформації.

У тексті статті відсутнє твердження про факти, а є лише оціночні судження.

Оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону України "Про пресу та інші засоби масової інформації", стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Отже, факти, які б доводили, що згадана вище публікація мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача, відсутні.

Крім того, статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позовних вимог, а тому в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Згідно з вимогами статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом повно досліджено обставини справи, проте доказам дана помилкова оцінка.

Ураховуючи викладене, на підставі норм Конституції України (254к/96-ВР) , статті 277 Цивільного кодексу України, статті 47-1 Закону України "Про інформацію", статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 3 червня 2009 року в частині задоволення позову про визнання негативною та такою, що принижує гідність та честь ОСОБА_1. інформацію, опубліковану на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", автором якої вказано ОСОБА_3 підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні таких вимог.

Керуючись статтями 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги головного редактора газети "Юридична практика" ОСОБА_2 та закритого акціонерного товариства "Юридична практика" задовольнити частково.

рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 червня 2009 року в частині задоволення позову про визнання негативною та такою, що принижує гідність та честь ОСОБА_1 інформацію, опубліковану на 1 - й та 18 – й сторінках газети "Юридична практика" (НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1) у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2 ?!", автором якої вказано ОСОБА_3 скасувати, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог.

В решті рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 червня 2009 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.