6-12484св09 Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - 04.11.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" до ОСОБА_1, треті особи: державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", Дніпропетровська регіональна філія "Центру державного земельного кадастру", про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі – ТОВ "Славутич") на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Славутич", в якому просила визнати недійсним договір оренди належної їй земельної ділянки від 2 листопада 2007 року, сторонами якого зазначена вона та ТОВ "Славутич", посилаючись на те, що такий договір вона ніколи не укладала та не підписувала. Крім того, вказувала, що договір не відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки не містить його істотної умови - визначення особи, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

ТОВ "Славутич" звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати договір оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року укладеним. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 6 грудня 2002 року з ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки на п’ятирічний термін, який закінчувався 1 листопада 2007 року. Скориставшись переважним правом на поновлення цього договору, ТОВ "Славутич" 2 листопада 2007 року уклало з відповідачкою новий договір оренди земельної ділянки на десять років із терміном закінчення його дії - 1 листопада 2017 року. При цьому зазначало, що під час укладення та підписання договору була досягнута домовленість щодо істотних його умов, а 22 квітня 2008 року укладений договір зареєстровано в державному реєстрі за № 040813401250.

Посилаючись на те, що дії, пов’язані з укладенням, оформленням, реєстрацією та виконанням спірного договору, здійснені ТОВ "Славутич" відповідно до земельного законодавства України, а звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання цього договору недійсним порушує його права та інтереси, оскільки земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 ТОВ "Славутич" у листопаді 2007 року й до цього часу знаходиться в його користуванні, засіяна рослинними культурами; будь-яких звернень від орендодавця щодо зміни чи перегляду договору не надходило, товариство просило визнати цей договір укладеним.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 2 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Славутич". У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Славутич" відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Славутич" просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди й відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Славутич", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності в договорі оренди однієї з істотних умов договору, а саме: визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження об’єкта оренди, та недотримання вимоги щодо письмової форми договору.

Погодитись із висновками судів попередніх інстанцій не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 6 грудня 2002 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Славутич" договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився 1 листопада 2007 року.

2 листопада 2007 року ОСОБА_1 повторно уклала з ТОВ "Славутич" договір оренди земельної ділянки на десять років із терміном закінчення його дії - 1 листопада 2017 року.

Дійшовши висновку про те, що відсутність у договорі оренди від 2 листопада 2007 року вказівки щодо сторони, яка несе ризик випадкової загибелі речі як однієї з істотних умов договору, є підставою для визнання цього договору недійсним, суд першої інстанції не врахував положення ст. 11 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За таких обставин висновок суду про недійсність договору із цих підстав не можна визнати обґрунтованим.

Висновок же суду про недотримання сторонами письмової форми договору спростовується наявним у справі договором (а.с. 7-10).

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України під час ухвалення рішення належним чином не перевірив доводів сторін щодо обставин укладення спірного договору, зокрема залишив поза увагою доводи ОСОБА_1 про те, що договір оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року нею не підписувався; не дав оцінки доводам відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди від 6 грудня 2002 року саме з ОСОБА_1 укладено договір оренди на новий строк і з нею були погоджені всі умови договору, про що свідчить її підпис на договорі від 2 листопада 2007 року та про те, що після спливу строку дії попереднього договору земельна ділянка не поверталася орендодавцю й не була витребувана останньою, а залишилася в користуванні ТОВ "Славутич", а будь-які письмові заперечення з приводу користування ТОВ "Славутич" цією земельною ділянкою від позивачки не надходили.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення закону уваги не звернув. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що в серпні 2007 року ОСОБА_1 надсилала ТОВ "Славутич" попередження про відмову в продовженні договору оренди від 6 грудня 2002 року у зв’язку із закінченням строку його дії та про укладення нею договору оренди спірної земельної ділянки з ПСП "Агрофірма "Борисфен" доказами не підтверджені, оскільки такий договір, як і письмове попередження ОСОБА_1, на які посилався апеляційний суд, у матеріалах справі відсутні.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.