Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року

у справі № 826/12704/15

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"

до Державної фінансової інспекції України

про визнання протиправною та скасування вимоги,

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - ДП) звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - ДФІ), в якому просило визнати протиправним і скасувати п. 1 вимоги ДФІ № 05-14/668 від 25 травня 2015 року в частині завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 5095802,52 грн., внаслідок завищення кількості трудовитрат, включених ВП АРС в акти виконаних робіт за 2014 рік.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. Доводи касаційної скарги мотивовані необґрунтованістю висновків судів щодо змісту оспорюваних вимог ДФІ, оскільки вони, як вважає позивач, направлені на коригування роботи підприємства, а не на відшкодування збитків.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами установлено, що Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в частині діяльності відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" за період з 01 вересня 2013 року по 31 січня 2015 року, за результатами якої Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області складено довідку від 02 квітня 2015 року без номера.

Під час проведення Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в частині діяльності відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" за період з 01.09.2013 року по 31.01.2015 року досліджувались питання, передбачені програмою ревізії, у тому числі завищення кількості трудовитрат.

На думку ревізорів, завищення вартості виконаних робіт полягає в тому, що в акти виконаних робіт за 2014 рік ВП АРС включено на 23443,72 години роботи працівників більше, ніж перебувало, згідно із звітами (електронна інформація програмного забезпечення системи фізичного захисту), працівників ВП АРС на території захищеної зони ВП РАЕС. При цьому розрахунок розміру завищення вартості виконаних робіт зроблено ревізорами: із вартості 1 години роботи усереднено по кожному місяцю (абзац 6 арк. 119 довідки).

За наслідками ревізії складено акт від 09 квітня 2015 року № 05-21/61 та винесено вимогу про усунення порушень від 25 травня 2015 року № 05-14/668.

Згідно з п. 1 вимоги про усунення порушень від 25 травня 2015 року № 05-14/668 відповідач вимагає:

1.Опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства, у тому числі відшкодувати збитки, завдані зазначеними порушеннями, в установленому законодавством порядку.

2.Розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Згідно з п. 52 порушень вимоги про усунення порушень від 25 травня 2015 року № 05-14/668 ДФІ встановлено порушення з боку ДП п. 6.4.4.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, внаслідок завищення кількості трудовитрат, включених ВП "Атомремонтсервіс" ДП "НАЕК "Енергоатом" в акти виконаних робіт за 2014 рік, завищено вартість виконаних робіт на загальну суму 5095802,52 грн.

Вважаючи п. 1 вимоги про усунення порушень від 25 травня 2015 року № 05-14/668 в частині зобов'язання позивача усунути визначені у п. 52 порушення протиправними, ДП звернулось до суду з цим позовом.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимога ДФІ в оспорюваній частині стосується відшкодування виявлених під час перевірки збитків, завданих об'єкту контролю, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, а відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом, отже вимога в оспорювані частині не може бути скасована в судовому порядку.

Суд касаційної інстанції погоджується зі вказаним обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій і виходить з такого.

Ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головним завданням органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокуратури або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

П. 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення), передбачено, що Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з п.п. 4 п. 4 Положення Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У п. 6 Положення встановлено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.п. 7, 10, 13 ст. 10 Закону України № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими Інспекції надано право: пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються (ч. 2 ст. 15 Закону).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, у органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, ДФІ пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та способи їх відшкодування.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, підстави та правильність їх обчислення перевіряє суд при розгляді справи за позовом про їх стягнення, а не в порядку визнання такої вимоги протиправною та її скасування.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-461а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справах №№ 21-601а14, 21-603а14, від 27 січня 2015 року у справі № 21-436а14 та від 02 грудня 2015 року у справі № 21-3609а15.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суди у справі прийняли законні та обґрунтовані рішення, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а також практики Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.