Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В.,

суддів: Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Стародуба О.П.,

при секретарі: Борілло Ю.В.,

за участю: позивача ОСОБА_4;

Русакової І.Г., - представника відповідача, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірною відмови у звільненні з посади судді за поданою заявою про відставку, скасування рішення від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_4 12 травня 2017 року звернулася до Вищого адміністративного суду України із адміністративним позовом, у якому просить визнати неправомірною відмову Вищої ради правосуддя у звільненні її з посади судді за поданою заявою про відставку, скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про звільнення її у відставку від 21 березня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилається на те, що відмова Вищої ради правосуддя у задоволенні її заяви про відставку є неправомірною, оскільки документами, наданими нею в додатках до цієї заяви, було підтверджено стаж роботи в судовій системі 20 років 26 днів (18 років 8 місяців суддівського стажу та 1 рік 4 місяці 26 днів стаж провідного спеціаліста обласного арбітражного суду). Позивач вказує, що підставою вирішення її звільнення у відставку з посади судді може бути законодавство, яке діяло на час її призначення суддею, і звертаючись до Вищої ради правосуддя із заявою про звільнення у відставку вона мала законні правомірні очікування отримати задеклароване державою у статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII (2862-12) ), чинного на час її призначення на посаду судді, щомісячне грошове утримання, як один із елементів гарантій незалежності суддів.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, стверджує, що оспорюване рішення від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 прийняте на підставі наявних у Вищій раді правосуддя документів, матеріалів перевірки та у відповідності до норм законодавства України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд установив, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 10 лютого 1997 року по 5 липня 1998 року працювала на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Запорізької області. З 6 липня 1998 року по 17 грудня 2001 року вона працювала на посаді судді арбітражного (господарського) суду Запорізької області, з 3 січня 2002 року по 29 квітня 2005 року - судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду, з 4 травня 2005 року по 22 лютого 2011 року - судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду, з 23 лютого 2011 року - судді Київського апеляційного господарського суду.

21 березня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява позивача про звільнення з посади судді Київського апеляційного господарського суду у відставку.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 відмовлено у звільненні ОСОБА_4 з посади судді Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Приймаючи таке рішення Вища рада правосуддя виходила з того, що позивач не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи, а тому не може бути звільнена з посади судді у відставку, так як період її роботи на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Запорізької області не може бути зарахований до стажу судді, який дає право на звільнення у відставку.

Так, у частині 1 статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) закріплено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно зі статтею 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

З наявних матеріалів справи установлено, що ОСОБА_4 на час розгляду відповідачем її заяви про відставку мала 18 років 8 місяців стажу роботи на посаді судді.

За приписами абзацу другого частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII (який був чинним на час призначення ОСОБА_4 на посаду судді) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Таким чином, період роботи ОСОБА_4 на посаді провідного спеціаліста арбітражного суду Запорізької області з 10 лютого 1997 року по 5 липня 1998 року (1 рік 4 місяці 26 днів) не може бути зарахований до стажу судді, який дає право на звільнення у відставку.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що розглядаючи 6 квітня 2017 року заяву ОСОБА_4 від 21 березня 2017 року про звільнення її з посади судді Київського апеляційного господарського суду у відставку, Вища рада правосуддя обґрунтовано виходила з того, що позивач не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи, а тому не може бути звільнена з посади судді у відставку.

Виходячи із приписів статті 30 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, глави 15 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, не вимагається обов'язкової участі судді у засіданні Вищої ради правосуддя при розгляді питання про звільнення судді з посади за загальними обставинами, зокрема при розгляді заяви про звільнення судді у відставку. Оспорюване рішення від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 згідно до вимог частини 6 статті 34 зазначеного Закону було оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Враховуючи викладене та ту обставину, що рішення від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17, яким відмовлено у звільненні ОСОБА_4 з посади судді Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, прийняте Вищою радою правосуддя у відповідності до вимог законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Керуючись статтями 122, 159- 163, 167, - 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірною відмови у звільненні з посади судді за поданою заявою про відставку, скасування рішення від 6 квітня 2017 року № 734/0/15-17 та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.