Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:

Черпіцької Л.Т.

Шведа Е.Ю.

Донця О.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року у справі № 336/7956/16-а за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2013, 2014, 2015 роки;

- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком з 07 грудня 2016 року відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2013-2015 рр.), та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 07.06.2005 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку, призначену на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

07.06.2010 року позивач набув права на пенсію за віком на загальних підставах.

07.12.2016 року ОСОБА_4 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком.

Листом від 15.12.2016 року № 312/К-1 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні заяви, оскільки ОСОБА_4 вже первинно призначено пенсію за віком довічно за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , переведення на один і той же вид пенсії чинним законодавством не передбачено.

Не погоджуючись з відмовою УПФУ, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах, яка є різновидом пенсії за віком, підстави для призначення чи переведення позивача на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та визначення її розміру з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає передчасними такі висновки судів з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Частиною ж 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Отже, ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, при цьому, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Проте, ОСОБА_4 було призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) позивач звернувся вперше.

До того ж, після призначення пенсії ОСОБА_4 продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2013-2015 рр.).

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 29 листопада 2016 року № 133/476/15-а.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Поряд з цим, у позовній заяві ОСОБА_4 також просив стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя на його користь судовий збір у розмірі 551,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно з ст. 90 КАС України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2016 між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Довіра" укладено договір № 24/ш про надання юридичних послуг, згідно п. 3.3 якого виконання наданих послуг та їх оплата підтверджується актом виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками.

В матеріалах справи містяться: акт про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору № 24/ш від 07.12.2016 року, розрахунок витрат на правову допомогу ОСОБА_4, квитанції до прибуткового касового ордера від 07.12.2016 року №№ 24/ш/1, 24/ш/2, та квитанція до прибуткового касового ордера від 26.12.2016 року № 24/ш/3 на загальну суму 1500 грн. Крім того, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДРПОУ Адвокатське об'єднання "Довіра" та копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_5 від 30.01.2009 р. № 726.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

Частиною 6 статті 94 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, при поданні адміністративного позову ОСОБА_4 сплатив судовий збір у розмірі 551,20 грн., тому сплачена сума підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2015 р. задоволено клопотання скаржника та відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до прийняття Вищим адміністративним судом України рішення у даній справі.

Враховуючи положення ч.1 ст. 94 КАС України, судовий збір за подання даної касаційної скарги підлягає стягненню в Державний бюджет України з Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року скасувати, та ухвалити у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2013, 2014, 2015 роки.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_4 пенсію за віком з 07 грудня 2016 року відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2013-2015 рр.), та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Присудити на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати із судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок) та витрат на правову допомогу у розмірі 1 500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Стягнути з Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн. (шістсот шістдесят одна гривня сорок чотири копійки).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.