м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу: Орлова Олена Миколаївна, Чуєва Олена Дмитрівна, Гібадулова Лариса Августинівна, про визнання недійсними доручення, договорів купівлі-продажу квартири й договору дарування та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2008 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. З грудня 1995 року до жовтня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

Страждаючи на хронічний алкоголізм, він у період з 14 березня 2002 року до 18 червня 2002 року проходив стаціонарне лікування в Харківській обласній клінічній психіатричній лікарні. 20 червня 2002 року відповідачка, скориставшись його станом, змусила оформити на її ім’я доручення на продаж належної йому квартири. 20 липня 2002 року ОСОБА_2 на підставі цього доручення продала спірну квартиру ОСОБА_3, яка в цей же день повернула цю квартиру відповідачці, оформивши це договором дарування. 1 серпня 2002 року ОСОБА_2 від свого імені продала квартиру ОСОБА_4

Вважав, що доручення повинно бути визнано недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР, а договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є мнимою угодою, оскільки укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР), тому наступні договори, а саме: договір дарування від 20 липня 2002 року та договір купівлі-продажу квартири від 1 серпня 2003 року – також слід визнати недійсними.

У червні 2006 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

За змістом цієї норми закону за мнимим договором сторони не вчиняють жодних дій, спрямованих на настання правових наслідків.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 серпня 1978 року № 3 "Про судову практику про визнання угод недійсними" роз’яснено, що мнима угода, тобто угода, укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є на підставі ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР недійсною, незалежно від мети її укладення.

Суд першої інстанції із застосуванням ст. ст. 57, 58, 145 ЦК УРСР і посиланням на усвідомлення позивачем значення своїх дій під час надання доручення дружині на продаж квартири, а також ненадання ним належних доказів на підтвердження того, що спірний договір купівлі-продажу був укладений про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, дійшов передчасного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні вимог про визнання недійсними доручення на продаж і договорів купівлі-продажу та дарування квартири.

Такий висновок суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є таким, що свідчить про неповне з’ясування судами вимог щодо повного дослідження обставин справи та не обґрунтування рішення суду належними доказами.

Суд не звернув уваги на пояснення ОСОБА_2 (а.с. 168), яка в судовому засіданні 21 вересня 2006 року визнала факт укладення нею мнимої угоди, а також ОСОБА_3, яка цього не заперечувала й стверджувала, що не мала наміру у відповідачки купувати цю квартиру.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.