Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) за касаційною скаргою прокуратури Дніпропетровської області на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він був членом колективного сільськогосподарського підприємства "Перемога" (далі – КСП "Перемога"), однак земельну частку (пай) йому виділено не було.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просив поновити йому строк позовної давності, визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 9,1 га вартістю 87 259 грн. 51 коп. і зобов’язати Софіївську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області видати йому сертифікат на право на земельну частку (пай).

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2009 року, позов задоволено, ухвалено поновити ОСОБА_1. строк позовної давності, визнати за останнім право на земельну частку (пай) в розмірі 9,1 га вартістю 87 259 грн. 51 коп. і зобов’язати Софіївську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області видати позивачу сертифікат на право на земельну частку (пай).

У касаційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області ставить питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач визнав позов; позивач був членом колгоспу "Побєда", правонаступником якого стало КСП "Перемога"; вини позивача у відсутності в державному архіві протоколів загальних зборів членів КСП "Перемога" за 1994 рік та протоколів про звільнення членів цього підприємства немає; доказів, які б спростовували факт членства ОСОБА_1 суду не надано, тому позивач є членом КСП "Перемога" і має право на земельну частку (пай).

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про його задоволення лише за наявності для того законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона, в тому числі й позивач, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених законом.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 4 ст. 60 указаного Кодексу доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) визначено, що право на земельний пай мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами цього підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акта на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком - списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

Зі змісту наведеного вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві й була його членом.

Згідно зі ч. 1 ст. 1, ст. 5 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII "Про колективне сільськогосподарське підприємство" членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, яке є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство, ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу зі складу його членів. Таким чином, членство у вказаному підприємстві не виникає автоматично, воно може виникнути після проявлення волевиялення особи стати членом такого підприємства та оформлення в установленому статутом порядку свого статусу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1. з березня 1993 року був членом колгоспу "Побєда", який у лютому 1994 року реорганізовано в КСП "Перемога".

10 серпня 1994 року вказаному підприємству видано державний акт на право колективної власності на землю.

Згідно з трудовою книжкою позивача він був звільнений з роботи в КСП "Перемога" за власним бажанням 30 вересня 1996 року (а.с. 5).

Відповідно до довідок архівного відділу Софіївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 6 серпня 2007 року № 73 та від 11 лютого 2008 року № 127 у державному архіві протоколи загальних зборів членів КСП "Перемога" за 1994 рік відсутні, питання щодо звільнення членів цього підприємства у 1996 – 1997 роках не вирішувалося.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про волевиявлення позивача стати членом КСП "Перемога".

Проте суди на наведене уваги не звернули, у порушення вимог ст. 57, чч. 4 ст. 60, ст. ст. 174, 213, 214 ЦПК України не врахували необхідність доведення позивачем установленими ч. 2 ст. 57 ЦПК України засобами доказування також і проявлення свого волевиявлення стати членом КСП "Перемога", одним із яких може бути письмова заява щодо прийняття в члени підприємства з відповідною відміткою підприємства чи резолюцією його керівництва, та не встановили належним чином відповідно до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) та статутних документів указаного підприємства факт членства позивача в КСП "Перемога" станом на 10 серпня 1994 року, хоча це має значення для справи.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, в 2000 році КСП "Перемога" було реорганізовано в товариство з обмеженою відповідальністю "Перемога" (а.с. 7).

Проте у порушення ч. 1 ст. 33 указане товариство не було залучено до участі в справі.

Окрім того, поновлюючи строк позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач був юридично необізнаний, а потім він звертався до Софіївської районної державної адміністрації та Софіївського районного відділу земельних ресурсів.

Проте повністю з такими висновками суду також погодитися не можна.

Відповідно до статті 71 ЦК Української РСР (1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК Української РСР).

Проте дату, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, суд не встановив і в рішенні не зазначив, хоча зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він повинен був дізнатися про порушення свого права ще в 1994 році, а до Софіївської районної державної адміністрації та Софіївського районного відділу земельних ресурсів він звернувся за вирішенням спірного питання лише в жовтні 2007 року (а.с. 9).

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.