Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Романюка Я.М.,

Лихути Л.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного відкритого акціонерного товариства "Шахта імені 60-річчя Радянської України", Міністерства вугільної промисловості України про зміну дати звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

У квітні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до державного відкритого акціонерного товариства "Шахта імені 60-річчя Радянської України" (далі – ДВАТ "Шахта імені 60-річчя Радянської України"), Міністерства вугільної промисловості України про зміну дати звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позивач посилався на те, що працював на ДВАТ "Шахта імені 60-річчя Радянської України" з березня 1980 року. Наказом № 12 від 4 березня

2008 року був звільнений з 3 березня 2008 року на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією підприємства. Уважаючи, що його звільнення було проведено незаконно, оскільки не узгоджене з профспілковим комітетом та його не попереджено за два місяці про звільнення, просив змінити дату його звільнення; перерахувати заробітну плату у зв’язку з неправильним застосуванням тарифних ставок, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а також відшкодувати завдану йому несвоєчасним та неправильним розрахунком моральну шкоду.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 грудня

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2009 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Стягнуто з ДВАТ "Шахта імені 60-річчя Радянської України" на користь ОСОБА_1. заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 051 грн. 30 коп. та 300 грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 1 жовтня 2007 року до 1 лютого 2008 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Установивши, що ОСОБА_1. було завчасно попереджено про звільнення, при цьому згода профспілкового комітету при звільненні працівників у зв’язку з ліквідацію підприємства не потрібна, суд дійшов правильного висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1. на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України.

Обґрунтованим є і рішення суду в частині вимог щодо перерахунку заробітної плати у зв'язку зі зміною розмірів тарифних ставок.

Судові рішення в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Проте не можна погодитися із судовими рішеннями в частині вирішення позову про стягнення середнього заробітку у зв’язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні та стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Так, відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

На підставі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" у зв’язку із порушенням строків виплати заробітної плати працівникам проводиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. і стягуючи на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивача було звільнено наказом № 12 від 4 березня 2008 року й відповідно до довідки, наданої відповідачем, остаточний розрахунок із ОСОБА_1. проведено 20 березня 2008 року.

Проте, згідно з реєстром зарахування сум заробітної плати на ім’я ОСОБА_1., виданої філією Ощадного банку № 5404/0213, станом на

11 грудня 2008 року, остаточний розрахунок з ОСОБА_1. було проведено 3 травня 2008 року (а.с.132).

Отже, вирішуючи спір у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не перевірив належним чином доводів позивача про те, що остаточний розрахунок із ним проведено не 20 березня 2008 року, а 3 травня 2008 року, тому дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині.

Не може залишатись у силі й рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з її несвоєчасною виплатою через пропущення позовної давності, тому що суд тримісячний термін обчислював з жовтня – грудня 2007 року до часу звернення до суду з позовом у квітні 2008 року, не врахувавши, що заробітна плата за вказані місяці виплачувалась позивачу протягом березня – травня 2008 року.

Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 грудня

2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 лютого

2009 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати скасувати. Справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.