Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин Кіровоградської міської ради, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Кіровоградської міської ради, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом її приведення в належний технічний стан, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2008 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить 3/25 частини будинку АДРЕСА_1, а відповідачам – по 3/100 частини цього будинку. Без її згоди та відома ОСОБА_2 звела добудову до своєї частини будинку, чим перешкоджає в здійсненні її права власності та користуванні належною їй частиною будинку й земельною ділянкою.

Уточнивши під час розгляду справи свої позовні вимоги, позивачка просила зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в праві користування належною їй частиною будинку АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно зведеної добудови за їхній власний рахунок, а також стягнути 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 подала зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом її приведення до належного технічного стану, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не мешкає в належній їй на праві приватної власності частині, не проводить поточний та капітальний ремонт приміщення, у результаті чого руйнується будинок. Вона неодноразово зверталася до неї з проханням вжити заходів до усунення пошкоджень, але ці прохання були проігноровані.

Згідно з рішенням Кіровоградського міського виконавчого комітету від 12 листопада 1997 року № 942 їй було надано дозвіл на будівництво добудови розміром 3x3 до належної їй частини будинку, проте допустила відхилення від проектної документації. Для вирішення питання про узаконення будівництва вона неодноразово зверталася до управління містобудування, але їй було відмовлено.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2008 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за нею право власності на добудову під літерою "Б-2" розміром 5,92х3, 10х2, 15х3,56 до квартири № 7 у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2008 року рішення районного суду скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і в цій частині позову відмовлено; у решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд, скориставшись своїм правом ухвалення нового рішення відносно вимог ОСОБА_2, не належно з’ясував законність ухвалення рішення суду першої інстанції щодо вимог ОСОБА_1 та ухвалив у цій частині рішення, яке не відповідає зазначеним нормам.

Як у позовній заяві, так і під час розгляду справи та в апеляційній скарзі (т. 1 а.с. 3-4, 207-210, т. 2 а.с. 237-242) ОСОБА_1 указувала на те, що зведенням самочинної будівлі під літерою "Б-2", знесенням її сіней під літерою "б" ОСОБА_2 порушила як її право на необмежене користування входом до квартири, так і право користування спільною земельною ділянкою (двором).

Ці обставини апеляційним судом не враховані.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що самовільна прибудова ОСОБА_2 не перешкоджає ОСОБА_1 у здійсненні права власності частиною будинку та користування земельною ділянкою, не впливає на стан природного освітлення в її квартирі; що знесені ОСОБА_2 сіни позивачки побудовані нею самовільно.

При цьому суд не зважив на те, що відмовляючи ОСОБА_2 у визнанні права власності на самочинну добудову, він же виходив із того, що ОСОБА_2 не спростовані доводи ОСОБА_1, що порядок користування спільною земельною ділянкою сторонами не визначався й згоди на зайняття частини ділянки під забудову ОСОБА_1 не давала, та не обґрунтував, чому за таких обставин слід вважати, що право її на користування зайнятою спорудою не порушується.

Не дана судом і оцінка акту обстеження (т. 2 а.с. 147) про те, що вікно квартири ОСОБА_1, яке виходить на подвір’я, повністю перекрите самовільною добудовою ОСОБА_2, і не зазначено, чому цей доказ не може бути підтвердженням доводів ОСОБА_1 про порушення її прав.

Вважаючи законним рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що знесені сіни квартири ОСОБА_1 були зведені самовільно.

При цьому суд не зазначив, якою нормою передбачено право на самовільне знесення ОСОБА_2 такої споруди й відповідно звільнення від відшкодування моральної шкоди.

Посилаючись при цьому на технічний паспорт 2003 року (т. 2 а.с. 87-90), апеляційний суд не зважив на те, що в цьому технічному паспорті (а.с. 87 зворот) самовільно зведеними обліковувалися сіни під літерами: "а-3", "а-4", а свої сіни ОСОБА_1 зазначає під літерою "б", а на а.с. 89 приміщення під літерами "б","б-1" указано спорудженими у 1890 році. Яким органом споруджена в такому році визнана самовільною спорудою підлягаючою знесенню будь-ким, суд не зазначив.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 31 липня 2008 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо вимог ОСОБА_1 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.