Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белнефтехим", третя особа – Міністерство праці та соціальної політики України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 29 січня 2008 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Белнефтехим" (далі – ТОВ "Белнефтехим") було укладено трудовий договір (контракт), за умовами якого він був призначений на посаду директора цього товариства. У період тимчасової непрацездатності його без належного повідомлення було відсторонено від займаної посади та в односторонньому порядку розірвано трудовий договір на підставі ст. 259 Трудового кодексу Республіки Білорусь, тобто застосовано на території України в порушення ст. 7 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїх держав, ратифікованої Законом України від 26 квітня 1996 року № 151/96-ВР (151/96-ВР) , норму іншої держави, яка не має юридичної сили.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати наказ про звільнення незаконним і поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 7 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2009 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ від 20 березня 2008 року № 25К про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Белнефтехим" з 24 березня 2008 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "Белнефтехим" з 24 березня 2008 року. Стягнуто з ТОВ "Белнефтехим" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2008 року до 17 березня 2009 року в розмірі 196 789 грн. 13 коп. і 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому повинно бути викладено короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи апеляційної скарги; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Проте зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що звільнення позивача проведено законно.

Однак при цьому апеляційний суд як не визначив, норма законодавства якої країни підлягала застосуванню до спірних правовідносин, так і не обґрунтував належним чином своїх висновків, а обмежився формальним посиланням на те, що доводи позивача та його представника про незаконність звільнення не ґрунтуються на матеріалах справи й свого підтвердження не знайшли.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.