Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 квітня 2004 року о 18 годині 10 хвилин на мосту ім. Патона в м. Києві сталося дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, що належить йому на праві власності та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням відповідача.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2004 року проваджена в адміністративній справі щодо нього за ст. 124 КпАП України закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Дана постанова будувалася на висновках транспортно - трасологічного дослідження.

Згідно акту автотоварознавчого дослідження № 551 від 20 квітня 2004 року ВАТ "Експерт-Сервіс" сума матеріального збитку становить 122 197 грн. 22 коп.

Крім того, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він зазнав моральної шкоди. Тому просив стягнути на його користь завдану моральну та матеріальну шкоду.

Не погоджуючись із зазначеним позовом, ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами. Зазначав, що працівниками ДАІ на обох учасників ДТП складені протоколи за ст. 124 КпАП України. У результаті зіткнення його автомобілю спричинена матеріальна шкода в розмірі 45 098 грн. 50 коп., що підтверджується висновком спеціаліста № 92-788 від 20 травня 2004 року.

Також зазначав, що в результаті ДТП йому спричинена моральна шкода.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача 123 054 грн. 22 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 5 тис. грн. моральної шкоди та 1 239 грн. 10 коп. судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2007 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2006 року змінено в частині застосування норм матеріального права. В іншій частині рішення суду залишено змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди виходили з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, ОСОБА_6 завдано матеріальної шкоди, яка відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України підлягає стягненню на його користь з винної особи – ОСОБА_7

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 1 квітня 2004 року о 18 годині 20 хвилин на мосту ім. Патона у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю позивача та відповідача унаслідок якої були пошкоджені автомобілі, що є власністю сторін.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2004 року провадження по адміністративній справі за ст. 124 КпАП України відносно ОСОБА_6 закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

Однак у вказаній постанові містяться посилання про те, що в діях водія ОСОБА_6 вбачається порушення п. 11.8 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та позивач перевищив дозволену швидкість руху.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2004 року закрито провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_7 за ст. 124 КпАП України у зв’язку із закінченням строку притягнення його до адміністративної відповідальності, але встановлена вина ОСОБА_7 у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КпАП України, що підтверджується даними, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення.

Зокрема, ним були порушені п.п. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , які призвели до вчиненої дорожньо-транспортної пригоди, а саме: керуючи автомобілем при зустрічному роз’їзді не витримав безпечний боковий інтервал, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів.

Факт перевищення швидкості ОСОБА_6 не оспорює.

Судом не встановлено з якою саме швидкістю дозволено рух на мосту ім. Патона у м. Києві, та чи не встановлено на початку мосту знак, передбачений п. 3.2 Правил Дорожнього Руху України – обмеження максимальної швидкості до 40 км на годину, а ОСОБА_6 у порушення цього пункту ПДР (1306-2001-п) рухався зі швидкістю 71-74 км. на годину.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : за наявності вини обох водіїв, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається із загального розміру спричиненої шкоди у відповідній частці залежно від ступеня вини кожного з них .

Отже при наявності вини обох володільців - загальний розмір відшкодування шкоди, завданої обом сторонам визначається відповідно до ступеня вини кожного з них.

Однак, суди як першої, так й апеляційної інстанції не звернули уваги на вищезазначені норми закону та у порушення вимог чинного законодавства помилково дійшли висновку про наявність у скоєній дорожньо-транспортній пригоді вини лише одного водія – ОСОБА_7, не встановили ступеня вини кожного з водії у ДТП, та у залежності від цього не визначили розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.