Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про переведення прав і обов’язків покупця частки квартири та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою,

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася з указаним позовом, мотивуючи його тим, що є власником 49/100 часток двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї жилої кімнати площею 14, 8 кв. м. Власником іншої кімнати площею 14, 7 кв. м., що становить 51/100 частку квартири, є ОСОБА_3., який придбав її за договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2000 року в ОСОБА_2

Посилаючись на те, що всупереч вимогам закону частка квартири, що належала ОСОБА_2, була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_3. без урахування її переважного права перед іншими особами на її купівлю, позивачка просила про задоволення позовних вимог.

У березні 2006 року ОСОБА_3. звернувся з позовом до ОСОБА_1 та її співмешканця, ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні спірною кімнатою, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що, будучи власником спірної кімнати, він позбавлений можливості користуватися нею, оскільки в цьому перешкоджають відповідачі, які поселилися в кімнаті й не впускають його до квартири.

Ухвалою суду ці позови об’єднані в одне провадження.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 8 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2008 року, позовні вимоги задоволено, і постановлено перевести права та обов’язки покупця за вказаним договором на ОСОБА_1 та стягнуто з останньої на користь ОСОБА_3. 3 900 грн., у задоволенні позову ОСОБА_3. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3., посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу – передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до вимог ст. 114 ЦК УРСР позивачка мала право привілеєвої купівлі частки квартири в спільній частковій власності, що була відчужена ОСОБА_2 за ціною, за якою вона була продана.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скасовуючи попереднє рішення суду першої інстанції, ухвалене у даному спорі, Апеляційний суд м. Києва у своїй ухвалі від 14 грудня 2006 року звертав увагу суду на роз’яснення, що містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) , відповідно до підп. 2 яких при розгляді позову про переведення на підставі ст. 114 ЦК УРСР прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи і з’ясовувати, чи спроможний позивач її сплатити. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки. Невиконання позивачем цієї умови може бути підставою для відмови у позові.

Проте під час нового розгляду справи суд на зазначене уваги не звернув, не з’ясував дійсну вартість частки відповідача на час розгляду справи та спроможність позивачки її сплатити.

Крім того, висновок суду про зобов’язання приватного нотаріуса внести зміни в договір купівлі-продажу в частині покупця не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в ч. 4 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) , відомості про заміну покупця позивачем у договорі купівлі-продажу та в інших документах про реєстрацію будинку (квартири) мають бути зазначені в ухваленому судом рішенні.

Не з’ясував суд належним чином і питання про те, чи поширюється дія ст. 114 ЦК УРСР на правовідносини, що виникли між сторонами щодо спірної жилої площі.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 8 червня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.