Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – відділ державної виконавчої служби Машівського районного управління юстиції в Полтавській області, про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2008 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вироком Машівського районного суду Полтавської області від 2 лютого 2005 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 185 КК України і засуджено до 2 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію". Позивачка визнана потерпілою, на її користь із засудженого стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 2 840 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн. ОСОБА_2 умисно не виконує рішення суду, у зв’язку із чим після уточнення позовних вимог просила стягнути з нього 6 216 грн. 96 коп. суми боргу з урахуванням індексу інфляції та штрафу – 3% річних від простроченої суми боргу.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 9 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Машівського районного суду Полтавської області від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що стягнута за вироком суду сума повторному стягненню не підлягає.

З висновками суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків.

Судом установлено, що вироком Машівського районного суду Полтавської області від 2 лютого 2005 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 185 КК України та засуджено до 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію" його звільнено від відбування покарання. Потерпілою визнано ОСОБА_1, на користь якої стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 2 840 грн. і моральну шкоду в розмірі 1 тис. грн. На виконання вироку суду державним виконавцем було описано й накладено арешт на майно ОСОБА_2, яке передане йому на відповідальне зберігання. 12 вересня 2007 року державним виконавцем складено акт про відсутність цього майна. Постановою районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 26 червня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ст. ст. 197 та 388 КК України на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. На виконання вироку суду за період з 31 січня 2006 року до 24 квітня 2008 року ОСОБА_2 сплачено на користь ОСОБА_1 загальну суму 260 грн..

За вимогами ст. 214 ЦПК України під час розгляду справи суд зобов’язаний на підставі встановлених обставин з’ясувати характер правовідносин, який виник між сторонами, та правову норму, яка підлягає застосуванню.

Зі змісту позовних вимог убачається, що ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 збитки, завдані невиконанням рішення суду, тому висновок судів про те, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є повторними, – помилковий.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.

Ураховуючи те, що зазначені норми ЦК України (435-15) закріплюють принцип повного відшкодування збитків, слід виходити з того, що збитки, завдані невиконанням рішення суду про стягнення коштів, підлягають відшкодуванню з урахуванням індексу інфляції.

Так, у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями) роз’яснено, що в тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок шкоди, завданої злочином, суд правильно встановив, що між сторонами виникли недоговірні зобов’язання, пов’язані з відшкодуванням шкоди, проте помилково застосував правила ст. 625 ЦК України, якою встановлена відповідальність за порушення грошового зобов’язання .

Ураховуючи викладене, судові рішення не можна вважати законними та обгрунтованими, допущені судами порушення норм матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, тому рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.