Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: страхова компанія "Країна", ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 3 жовтня 2007 року біля будинку № 62 на вулиці Шевченка в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль ДЕУ Т 13110, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2. зіткнувся з належним їй автомобілем ВАЗ 21061, номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3. на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення відповідачем ОСОБА_2. Правил дорожнього руху.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю ОСОБА_1 заподіяні механічні пошкодження, у результаті чого нею понесені значні матеріальні витрати, розмір яких складає 9 496 грн. 65 коп., а також їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила в 5 тис. грн.

ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2008 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 8 912 грн. 15 коп., моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн., судові витрати в розмірі 752 грн. 33 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2008 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, і залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що доказів вини ОСОБА_2. у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не надано, а судова транспортно-трасологічна й автотехнічна експертиза однозначного та безперечного висновку щодо вини відповідача не надала.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна із сторін має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх висновків та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що 3 жовтня 2007 року об 18 годині на вул. Шевченка в напрямку Бєлгородського спуску в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль ДЕУ Т 13110, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2. зіткнувся з належним позивачці автомобілем ВАЗ 21061, номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3.

Під час розгляду зазначеної справи ОСОБА_2 свою вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не оспорював.

Згідно з висновком судової транспортно-трасологічної й автотехнічної експертизи дії водія ОСОБА_2. не відповідали вимогам пп. 3.29 розд. 33 Правил дорожнього руху та з технічної точки зору знаходились у причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою – водій мав технічну можливість уникнути пригоди, виконуючи зазначені вимоги Правил дорожнього руху (арк. 15-18 справи про адміністративне правопорушення).

Але, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені обставини належної уваги не звернув і в рішенні не навів переконливих мотивів прийняття чи відмови в прийнятті цих доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) та від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі – Закон) обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто виходячи із суті такого страхування Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника – заподіювача шкоди .

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі ст. 22 Закону потерпілому відшкодовується моральна шкода в розмірі не більше 5 відсотків ліміту, зазначеного в п. 9.3 ст. 9 Закону - 51 тис. грн. Різницю між сумою відшкодування, визначену судом, та сумою, яка повинна бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

За змістом положень зазначеного Закону та ст. 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про розмір майнової та моральної шкоди без урахування зазначених положень Закону й без належного з’ясування питання щодо реальних збитків, які понесені ОСОБА_1., а також із чого саме позивачка виходила, визначаючи розмір моральної шкоди, то такий висновок суду є передчасним.

За таких обставин рішення апеляційного суду та суду першої інстанції не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2008 року задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2008 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.