Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_2, до якої приєднався ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від укладення з ним договору купівлі-продажу земельної ділянки, незважаючи на те, що 15 червня 2007 року вони уклали попередній договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання продати, а він, позивач, купити земельну ділянку АДРЕСА_1, загальною площею 0,08 га. Під час укладення цього договору сторони обумовили всі істотні умови, а саме: ціну договору, розмір земельної ділянки, яка підлягала відчуженню, але, ураховуючи те, що на момент укладення договору спірна земельна ділянка належала відповідачу тільки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 жовтня 2005 року, сторони домовились про посвідчення укладеного договору в установленому законом порядку після отримання ОСОБА_2 державного акта про право приватної власності на земельну ділянку.

Оскільки відповідач не виконав своїх зобов’язань за попереднім договором, позивач просив визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2007 року дійсним та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1.

У процесі розгляду справи ОСОБА_1 доповнив свої вимоги й просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 19 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, до якої приєднався ОСОБА_3, просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 вересня 2005 року земельна ділянка площею 0,2461 га, розташована на АДРЕСА_1, належала відповідачу. 25 лютого 2006 року останній продав частину цієї земельної ділянки площею 0, 049 га ОСОБА_4, а 3 квітня 2006 року – ділянку площею 0,0389 га позивачу ОСОБА_1. У власності відповідача залишилась земельна ділянка площею 0,1574 га, з якої ще 0,08 га він вирішив продати позивачу, у зв’язку із чим 15 червня 2007 року уклав попередній договір, за яким в якості попередньої оплати було передано 6 тис. доларів США.

Тільки 19 жовтня 2007 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1574 га

Ухвалюючи рішення про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд не дав належної оцінки письмовим доказам: розписці від 15 червня 2007 року та доводам відповідача про те, що загальна сума договору між сторонами не обумовлювалась, що на момент передачі коштів спірна земельна ділянка не була виділена в натурі, а була частиною земельної ділянки площею 0, 157 га (а.с. 8), тобто, не були оговорені істотні умови під час укладення спірного договору.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Суд не зважив на те, що в розписці відсутній підпис позивача ОСОБА_1, та дійшов до передчасного висновку про дійсність договору купівлі-продажу.

Крім того, суди залишили поза увагою положення ч. 3 ст. 635 ЦК України про те, що зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, і прийшли до передчасного висновку про перехід права власності за попереднім договором.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєднався ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.