Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.І.,

Григор’євої Л.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Зазначала, що з січня 2000 року вони з відповідачем почали проживати однією сім’єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували шлюбно-сімейні стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька – ОСОБА_3. У грудні 2001 року вони з

ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

Після народження доньки ОСОБА_3 вони з відповідачем вирішили забезпечити її житлом у столиці, для чого вирішили придбати квартиру, вклавши у її придбання по ? частині вартості кожний. З цією метою 7 серпня 2001 року позивачка уклала з акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" (далі – АТ ХК "Київміськбуд") в особі акціонерного комерційного банку "Аркада" (далі – АКБ "Аркада") інвестиційний договір № 26587 на будівництво чотирикімнатної квартири на четвертому поверсі в Лівобережному центрі м. Києва, а 14 серпня 2001 року у зв’язку зі зміною об’єкта інвестування з квартири № 8 на четвертому поверсі на квартиру АДРЕСА_1 інвестиційний договір було остаточно переукладено з ОСОБА_2 за № 26743. Вони з відповідачем у рівних частинах вносили грошові кошти за договором, а остаточний розрахунок відбувся у лютому 2002 року. Тобто, за спірну квартиру АДРЕСА_1 всього було сплачено 418 711 грн. 55 коп., з яких 162 550 грн. 41 коп. сплачено протягом шлюбу за рахунок спільних сумісних коштів, а 256 161 грн. 14 коп. сплачено нею з відповідачем у рівних частинах у порядку реалізації спільної домовленості про створення спільної сумісної власності, тобто по

128 080 грн. 57 коп. кожним. 6 червня 2003 року на ім’я відповідача було видано свідоцтво на право власності на зазначену вище квартиру.

Крім того зазначила, що протягом шлюбу вони з відповідачем придбали дві трикімнатні квартири АДРЕСА_2 автомобілів та 5 причепів.

Посилаючись на викладене, просила у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності та виділити їй у натурі квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 виділити дві трикімнатні квартири АДРЕСА_2, 12 автомобілів та

5 причепів, зазначаючи, що вона з донькою ОСОБА_3 проживає в м. Києві, а відповідач проживає та працює в м. Полтаві, також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь ? різниці вартості виділеного йому майна.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого

2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_2 у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя дві трикімнатні квартири АДРЕСА_2; 12 автомобілів та 5 причепів, а саме: Mercedes-Benz-811, номерний знак НОМЕР_1, 1993 року випуску, вантажний, жовтого кольору, номер кузова НОМЕР_2, технічний паспорт НОМЕР_3; Mercedes-Benz-814D, номерний знак НОМЕР_4, 1994 року випуску, вантажний, білого кольору, номер кузова НОМЕР_5, технічний паспорт НОМЕР_6; Mercedes-Benz-917, номерний знак НОМЕР_7, 1998 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт НОМЕР_8; КРАЗ 255, номерний знак НОМЕР_9, 1978 року випуску, вантажний, зеленого кольору, технічний паспорт НОМЕР_10; КАМАЗ 55111, номерний знак, НОМЕР_11, 2003 року випуску, вантажний, червоно кольору, технічний паспорт НОМЕР_12; МАЗ 555102-2120, номерний знак НОМЕР_13, 2004 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт, НОМЕР_14; МАЗ 555102-2123, номерний знак НОМЕР_15, 2004 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт, НОМЕР_16; МАЗ 555102-2123, номерний знак НОМЕР_17, 2004 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт, НОМЕР_18; Hyunday HD 65, номерний знак НОМЕР_19, 2004 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт НОМЕР_20; ГАЗ 3307 АЦ-2,4, номерний знак НОМЕР_21, 2003 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт НОМЕР_22; ГАЗ 2752 ЗНГ, номерний знак НОМЕР_23, 2003 року випуску, легковий, синього кольору, технічний паспорт НОМЕР_24; ГАЗ 330-23-212, номерний знак НОМЕР_25, 2003 року випуску, вантажний білого кольору, технічний паспорт НОМЕР_26; ГКБ 817, номерний знак НОМЕР_27, 1985 року випуску, причіп, сірого кольору, технічний паспорт НОМЕР_28; ГКБ 817, номерний знак НОМЕР_29, 1985 року випуску, причіп, сірого кольору, технічний паспорт НОМЕР_30; ГКБ 819, номерний знак НОМЕР_31, 1987 року випуску, причіп, сірого кольору, технічний паспорт НОМЕР_32; ГКБ 81901, номерний знак НОМЕР_33, 1990 року випуску, причіп, сірого кольору, технічний паспорт НОМЕР_34; ГКБ 819, номерний знак НОМЕР_35, 1980 року випуску, причіп, сірого кольору, технічний паспорт НОМЕР_36. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частину різниці вартості виділеного в натурі майна в сумі 436 338 грн. 85 коп., витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в сумі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 438 068 грн. 85 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2009 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 та автотранспортних засобів скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 145/1000 частин квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 – право власності на 855/1000 частин вказаної вище квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль КРАЗ 255, номерний знак НОМЕР_9, 1978 року випуску, вантажний, зеленого кольору, технічний паспорт НОМЕР_10, вартістю 17 195 грн. 25 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 43 366 грн. 87 коп. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року в частині поділу квартир АДРЕСА_2 повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовано забезпечення позову у вигляді накладення ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2007 року арешту на квартиру АДРЕСА_1 та на автотранспортні засоби.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від

2 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від

23 лютого 2009 року.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що позивачка та відповідач проживали в

м. Полтаві, займались підприємницькою діяльністю. Із січня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати однією сім’єю, вести спільне господарство, підтримувати шлюбно-сімейні стосунки. 13 вересня 2000 року відповідач розірвав шлюб із попередньою дружиною –

ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька – ОСОБА_3.

7 серпня 2001 року позивачкою було укладено з АТ ХК "Київміськбуд" в особі АКБ "Аркада" інвестиційний контракт № 26587 на будівництво чотирикімнатної квартири на четвертому поверсі у Лівобережному центрі

м. Києва.

Своєю заявою від 7 серпня 2001 року на ім’я голови правління АКБ "Аркада" ОСОБА_1 у порядку виконання зазначеного інвестиційного контракту забронювала квартиру АДРЕСА_3 та зобов’язалась до 9 серпня 2001 року у безготівковій формі проінвестувати вартість будівництва не менше ніж 30 % від загальної площі квартири.

10 серпня ОСОБА_2 було переукладено інвестиційний контракт

№ 26681 з АТ ХК "Київміськбуд" в особі АКБ "Аркада" на будівництво чотирикімнатної квартири № 8 на четвертому поверсі в Лівобережному центрі м. Києва та власноруч заповнена відповідачем анкета клієнта АКБ "Аркада", в якій останній зазначав, що проживає разом із ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 (квартира належала позивачці до шлюбу) та лише їй довіряє повідомляти конфіденційну інформацію стосовно даного інвестиційного контракту.

Згідно з приходним касовим ордером № 11 від 10 серпня 2001 року відповідачем було сплачено на інвестування житлового будівництва 123 034 грн. 56 коп.

14 серпня 2001 року у зв’язку зі зміною об’єкта інвестування з квартири № 8 на четвертому поверсі на квартиру № 26 на десятому поверсі інвестиційний контракт був переукладений на ім’я відповідача та йому був присвоєний № 26743. Одночасно ОСОБА_2 було власноручно заповнено анкету клієнта банку "Аркада", у якій він повторно зазначив такі ж дані, як і в попередній анкеті.

Відповідно до приходного касового ордеру № 8 від 14 серпня

2001 року відповідачем було сплачено за зміну об’єкта інвестування за контрактом № 26681 від 10 серпня 2001 року 984 грн. 28 коп.

Згідно з приходними касовими ордерами на ім’я відповідача

ОСОБА_2 № 11 від 15 вересня 2001 року, № 60 від 12 листопада

28 грудня 2001 року між позивачкою та відповідачем зареєстровано шлюб (актовий запис № 1635, вчинений Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції).

Після реєстрації шлюбу відповідно до приходних касових ордерів на ім’я ОСОБА_2 № 21 від 18 січня 2002 року та № 4 від 8 лютого

6 червня 2003 року на ім’я ОСОБА_2 було видане свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Також судом установлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протягом шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя було придбано дві трикімнатні квартири АДРЕСА_2, про що на ім’я ОСОБА_2 було видане свідоцтво на право власності на нерухоме

Крім того, під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 відповідачем було придбано 12 автомобілів та 5 причепів для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України № 697-12 від 7 лютого 1991 року "Про власність", який втратив чинність на підставі Закону України № 997-16 від 27 квітня 2007 року, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єднались для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежного від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень Закону України "Про власність" (697-12) та з норм ст. 60, 70 Сімейного кодексу України

При цьому, визначаючи вартість спірних квартир, суд першої інстанції виходив з висновків судової будівельно-технічної експертизи № 2351/1 від

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині визнання за позивачкою права власності на 145/1000 частин квартири АДРЕСА_1, а за відповідачем – на 855/1000 частин вказаної квартири, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою не доведено факт існування домовленості між нею та відповідачем про створення об’єкта спільної власності та не доведено, що розмір її частки складає ? частину спільної власності. При цьому апеляційний суд посилався лише на те, що між сторонами була відсутня письмова угода про створення спільної сумісної власності.

Однак поза увагою апеляційного суду залишилось те, що відповідачем також не надано доказів, крім тих, які суд оцінив критично, що позивачка участі в інвестуванні будівництва житла не приймала, та те, що частки сторін у спільній сумісній власності визначаються відповідно до їх участі працею та коштами, а позивачка, як і відповідач, у період інвестування спірного житла займалась підприємницькою діяльністю та мала доходи, які дозволяли їй вкладати кошти в будівництво спірної квартири в м. Києві, про що вона надала суду відповідні докази.

Передаючи справу в частині поділу квартир АДРЕСА_2 на новий розгляд, апеляційний суд помилково застосував до правовідносин у цій справі положення п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

При цьому апеляційний суд правильно вказував на те, що на ім’я відповідача, як фізичної особи було придбано лише два автомобілі: Mercedes-Benz-917, номерний знак НОМЕР_7, 1998 року випуску, вантажний, білого кольору, технічний паспорт НОМЕР_8 та КРАЗ 255, номерний знак НОМЕР_9, 1978 року випуску, вантажний, зеленого кольору, технічний паспорт НОМЕР_10, а інші автомобілі були придбані на ім’я ОСОБА_2 як на фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, посилаючись при цьому на роз’яснення, дані Пленумом Верховного Суду України в п. 29 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , у якому йдеться про те, що відповідно до положень ст. ст. 57, 61 СУ України, ст. 52 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Ураховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, допущені як судом першої інстанції так і апеляційним судом, у зв’язку із чим рішення апеляційного суду підлягає частковому скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2009 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 та квартир АДРЕСА_2 скасувати.

У цій частині залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року.

У іншій частині залишити без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.