Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області про стягнення одноразової допомоги та відшкодування моральної шкоди,

У січні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з червня 1983 року він працював на шахті ім. А. Гаєвого в м. Горлівці, за час роботи з ним тричі сталися нещасні випадки на виробництві, й він одержав трудові каліцтва, за якими висновком МСЕК від 3 листопада 2004 року йому з 20 жовтня 2004 року було встановлено 25% втрати професійної працездатності за сукупністю трудових каліцтв; ушкодженням здоров’я йому завдано моральну шкоду, яку відповідач безпідставно відмовився відшкодовувати, крім того, відділення Фонду неправильно визначило йому розмір одноразової допомоги, яка підлягає виплаті.

Позивач просив стягнути з відповідача 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та одноразову допомогу в розмірі 21 280 грн.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 9 червня 2005 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; в задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2005 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасоване та ухвалене в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначеного позову; в решті рішення залишене без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що згідно висновку МСЕК від 3 листопада 2004 року позивачу було встановлено втрату працездатності в розмірі 25% у зв’язку з трудовими каліцтвами, тому він має право на відшкодування моральної шкоди й обов’язок по проведенню такого відшкодування законом покладено на відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що нещасні випадки з позивачем, у результаті яких він одержав трудові каліцтва, сталися в 1989, 1994 та 1999 роках, тобто до 1 квітня 2001 року – дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , а відтак відділення Фонду не несе обов’язку по відшкодуванню ОСОБА_1 моральної шкоди.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Положення статей 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачали обов’язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що втрату 25% професійної працездатності за сукупністю трудових каліцтв, одержаних ОСОБА_1 в 1989, 1994 та 1999 роках, було вперше встановлено позивачу висновком МСЕК від 3 листопада 2004 року.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з трудовими каліцтвами виникло у позивача під час дії відповідних норм Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Апеляційний суд не врахував наведене й неправильно визначив час виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, помилково скасував ухвалене згідно із законом рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2005 року скасувати, залишити в силі рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 9 червня 2005 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.