6-328св09 Про визнання розпорядження про звільнення недійсним та розірвання трудового договору - 14.10.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання розпорядження про звільнення недійсним, зміну формулювання причин звільнення, розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ВАТ "Північний ГЗК"), у якому, з урахуванням змін та доповнень, просив визнати розпорядження № 100-к від 6 червня 2007 року про його звільнення з роботи з 16 січня 2007 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) таким, що не відповідає чинному законодавству України, змінити формулювання причин звільнення, розірвати трудовий договір, укладений 4 квітня 2005 року між ним та відповідачем, з 16 січня 2007 року на підставі ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з 17 січня 2007 року до дня остаточного розрахунку в сумі 3 905 грн., вихідну допомогу в розмірі трьохмісячної заробітної плати в сумі 2 343 грн., моральну шкоду в сумі 5 тис. грн. та витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада

2008 року, в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2008 року й ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнит.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.

Згідно з ч. 3 ст. 38 КзпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Судом установлено, що розпорядженням по ВАТ "Північний ГЗК"

№ 100-к від 6 червня 2007 року, ОСОБА_1. з 16 січня 2007 року було звільнено з роботи за прогули без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1

ст. 40 КзпП України, оскільки він, надавши 2 січня 2007 року до адміністрації підприємства заяву про розірвання трудового договору згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у якій визначив строк розірвання трудового договору – 3 січня 2007 року, у зв’язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та договору, знаходився на робочому місці до

16 січня 2007 року вважаючи, що попередив відповідача про своє звільнення за два тижні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, який своєю заявою про звільнення згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України визначив строк розірвання трудового договору з 3 січня 2007 року, продовжуючи працювати до 16 січня 2007 року, продовжив дію трудового договору, чим виключив обов’язок з боку відповідача на його звільнення відповідно до раніше поданої заяви, а іншої заяви про звільнення

до адміністрації підприємства не надав.

Крім того, у своєму рішенні суд першої інстанції вказував, що обов’язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. З ст. 38 КзпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору, однак позивачем у заяві про звільнення від 3 січня

2007 року не наведено факти порушення власником підприємства трудового законодавства або умов трудового договору, про що підприємство його неодноразово повідомляло в письмовій формі: ОСОБА_1 було надіслано листа № 55/1 від 3 січня 2007 року та листа № 1/2 від 5 січня

2007 року про належне оформлення заяви про розірвання трудового договору на підставі ч. З ст. 38 КЗпП України, із зазначенням у заяві фактів порушення власником підприємства або уповноваженим ним органом трудового законодавства чи умов договору, цими ж листами позивачеві роз’яснено порядок розірвання трудового договору з інших підстав. не зважаючи на це ОСОБА_1. наполягав на розірванні трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України про що надав до ВАТ "Північний ГЗК" заяву від 4 січня 2007 року, при цьому продовжуючи перебувати на роботі.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Суд у порушення вимог ст. 214, 215 ЦПК України належним чином не перевірив пояснень позивача про те, що останній не отримував листів від ВАТ "Північний ГЗК" № 55/1 від 3 січня 2007 року та № 1/2 від 5 січня

2007 року про належне оформлення заяви про розірвання трудового договору на підставі ч. З ст. 38 КЗпП України.

Крім того, як убачається зі змісту заяви ОСОБА_1. від 4 січня 2007 року (а.с. 6), заявником в указаній заяві наведено чим саме, на його думку, адміністрацією підприємства було порушено трудовий контракт та вимоги чинного законодавства України, однак адміністрація ВАТ "Північний ГЗК" належним чином не відреагувала на викладене у заяві.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені недоліки уваги не звернув та в порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги не перевірив.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1. дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин постановлені у справі судові рішення відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2008 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання розпорядження про звільнення недійсним, зміну формулювання причин звільнення, розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.