Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, її повернення, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 9 липня 2007 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, її повернення, визнання недійсним державного акта про право власності на землю та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0, 6298 га, що розташована в урочищі Гора в селі Черніїв Тисменицького району й яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2. Восени 2005 року відповідачка самовільно захопила частину її земельної ділянки по всій довжині ділянки – 115 м шириною 5 м, де збудувала сарай, туалет, дерев’яну огорожу та висадила впродовж межі плодові дерева. У листопаді 2005 року ОСОБА_2. отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 2351 га в урочищі Гора села Черніїв Тисменицького району, до складу якої включено самовільно захоплену частину земельної ділянки позивачки.

Посилаючись на те, що неправомірними діями відповідачки порушено її право на землю, чим спричинена моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, ОСОБА_1, просила зобов’язати ОСОБА_2. повернути їй самовільно захоплену земельну ділянку, знести установлені тимчасові дерев’яні споруди, огорожу та плодові дерева, визнати незаконним виданий відповідачці державний акт на право власності на землю та стягнути з останньої 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 9 липня 2007 року позов задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_2. повернути ОСОБА_1 самовільно зайняту земельну ділянку шириною 5 м довжиною 115 м площею 5785 кв. м, що знаходиться в урочисті Гора села Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області, знести установлені на цій земельній ділянці тимчасові дерев’яні споруди, огорожу та плодові дерева; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2. 25 листопада 2005 року, реєстраційний номер 020531202959; стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2007 року зазначене рішення суду в частині визнання державного акта про право власності на землю недійсним скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог; у решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2. самовільно зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_1, площею 575 кв. м, у зв’язку з чим перешкоджає позивачці користуватися належною їй земельною ділянкою. Крім того, відповідачка отримала державний акт на право власності на землю до складу якої незаконно була включена зазначена земельна ділянка, чим порушила права позивачки й спричинила їй моральну шкоду, розмір якої з урахуванням вимог розумності та справедливості складає 1 тис. грн.

Проте на порушення вищезазначених вимог закону, суд не навів будь – яких доказів на підтвердження зроблених ним висновків, які ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до ч.1.2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що відповідачка самовільно зайняла частину її ділянки, а тому на підставі ст. ст. 152, 212 ЗК України повинна повернути її в стан, що існував до самовільного зайняття.

Суд на порушення ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені пояснення належної уваги не звернув, з огляду на положення ст. ст. 152,212 ЗК України не встановив та не зазначив у рішенні які конфігурація, межі й стан земельної ділянки позивачки існували до самовільного зайняття частини ділянки з боку ОСОБА_2., і передчасно дійшов висновку про необхідність відновлення земельної ділянки позивачки лише в частині її розміру, без урахування меж та конфігурації.

Суд навіть не встановив розмір земельних ділянок, які фактично займають сторони та не з’ясував чи відповідає він розміру, що зазначений в правовстановлюючих документах.

Крім того, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд не з’ясував підстав таких вимог та чи передбачено законом у даному випадку таке відшкодування.

Апеляційний суд на вищезазначені порушення закону уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, у рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про повернення земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні нею та відшкодування моральної шкоди без змін.

Разом з тим, колегія суддів визнає, що висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним державного акту про право власності на землю виданого на ім’я ОСОБА_2. є обґрунтованими, рішення апеляційного суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в цій частині не вбачається.

З урахуванням наведеного ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позову про повернення земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні нею та відшкодування моральної шкоди не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони як такі що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 9 липня 2007 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2007 року в частині вирішення позову про повернення земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні нею та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.