м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-промторг" (далі – ТОВ НВФ "Харків-промторг") про видачу дубліката трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, зміна формулювання причин звільнення та включення до трудового стажу періоду затримки видачі трудової книжки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 січня 2008 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 7 травня 2008 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 липня 1998 року до 30 червня 2004 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера. Наказом від 30 червня 2004 року № 3 її було звільнено з посади на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) – за власним бажанням, унаслідок конфлікту між нею та керівництвом підприємства. Після звільнення відповідач не видав їй трудову книжку, що перешкоджало в працевлаштуванні та отриманні коштів.

Просила зобов’язати відповідача видати їй трудову книжку, стягнути середній заробіток за час затримки її видачі та 30 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Уточнивши в процесі розгляду справи свої позовні вимоги позивачка просила: зобов’язати відповідача видати дублікат трудової книжки; включити до трудового стажу період затримки видачі трудової книжки; визнати недійсним наказ про її звільнення за порушення трудової дисципліни, виданий 22 вересня 2004 року; стягнути невиплачену їй заробітну плату за червень 2004 року.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 січня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 травня 2008 року рішення районного суду скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову за безпідставністю заявлених нею позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції з посиланням на ч. 1 ст. 233 КЗпП України дійшов висновку про пропущення позивачкою строків для звернення до суду з трудовим позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність заявлених нею позовних вимог.

Такі висновки суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є такими, що свідчить про неповне з’ясування судами вимог щодо повного з’ясування обставин справи та необґрунтування рішення суду належними доказами.

Суд не надав належної оцінки наказу від 30 червня 2004 року № 3 про звільнення позивачки за власним бажанням та всупереч доводам ОСОБА_1 не дослідив достовірність підпису директора Кудина В.В. (а.с. 11).

Поза увагою суду залишився й той факт, що на підприємстві директором підписувався не один наказ на звільнення позивачки, а чотири. При цьому суд не належно дослідив журнал реєстрації наказів, не звернув уваги на порушення в ньому нумерації.

Відмовляючи у видачі дубліката трудової книжки, суд посилався на неподання позивачкою до керівництва підприємства заяви про її видачу, документів, що підтверджують стаж у минулому.

При цьому суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що при прийнятті на роботу вона надала свою трудову книжку до адміністрації підприємства, але під час звільнення вона видана їй не була. У судових засіданнях відповідач стверджував, що її трудова книжка відсутня на підприємстві. За таких обставин позивачка змінила свої позовні вимоги й просила видати дублікат трудової книжки у зв’язку з її втратою адміністрацією підприємства, а не нею.

У судових засіданнях ОСОБА_1 стверджувала, що відповідач не провів із нею розрахунку по заробітній платі, а вона отримала лише відпускні, про що свідчать її заяви, надіслані до адміністрації підприємства, про видачу трудової книжки та виплату заробітної плати (а.с. 8).

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 січня 2008 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 7 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.