Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на будинок із надвірними спорудами в порядку спадкування за законом; за позовом ОСОБА_3 до Вінницької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на частину будинку, гараж, сараї в порядку спадкування; за позовом ОСОБА_4 до Вінницької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – комунальне підприємство "Вінницьке обласне об’єднання бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на частину будинку та гаража, за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 9 квітня 2008 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_8., яка заповіту не залишила. Після смерті матері відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1. Вона на день смерті матері була зареєстрована і проживала за цією адресою і тому фактично вступила в управління і володіння спадковим майном, а інші спадкоємці – її брати, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, прийняли спадщину шляхом подачі до нотаріальної контори заяв. Таким чином, кожен з них успадкував по 1/3 частині спадкового майна. Подальшим оформленням спадщини вони не займалися, свідоцтв про право на спадщину не отримували. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її брат ОСОБА_9, а ІНФОРМАЦІЯ_3 – ОСОБА_10 Після смерті братів відкрилася спадщина на їх частки спірного будинку, заповітів вони не залишили. Спадкоємців за законом першої черги у них не було, а із спадкоємців другої черги прийняла спадщину лише вона, оскільки, хоча і не подавала заяв до нотаріальної контори, але фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, продовжуючи користуватись будинком. Таким чином, вона успадкувала весь будинок, в тому числі 1/3 частину після смерті матері та по 1/3 частині після смерті кожного з двох братів. В даний час у неї виникла потреба в оформленні спадщини, але при зверненні до нотаріальної контори їй відмовлено, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок на спадкодавців.

У зв’язку з цим позивачка просила визнати за нею право власності на весь спадковий будинок із надвірними спорудами.

У процесі розгляду справи ОСОБА_3. та ОСОБА_4. були подані зустрічні позови до Вінницької міської ради, ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_7 про визнання права власності на жилий будинок, гараж і сараї в порядку спадкування, посилаючись на те, що рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 21 червня 1962 року № 21/669 бабі ОСОБА_3. та свекрусі ОСОБА_4. – ОСОБА_8 було виділено для будівництва будинку 500 кв. м. землі по АДРЕСА_1.Оскільки коштів на будівництво будинку у ОСОБА_8 не було, то будівництво проводили за власні кошти ОСОБА_11. та ОСОБА_4., син і невістка, відповідно. Після закінчення будівництва будинком користувались сім’я ОСОБА_11. Враховуючи те, що сім’я ОСОБА_11. перебувала на обліку для отримання кооперативної квартири вони не стали переоформлювати будинок на своє ім’я, але користувалися ним і після смерті ОСОБА_8 Інші спадкоємці своїх прав на спадщину не пред’являли. 28 лютого 2004 року ОСОБА_11. помер. Вони подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після його смерті та отримали відповідні свідоцтва. Однак в спадкове майно ОСОБА_11 не був включений будинок АДРЕСА_1, як неоформлене самочинне будівництво.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 19 лютого 2008 року позов ОСОБА_1. задоволено частково, визнано за нею право власності на 1/3 частину сараїв в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_8, братів: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що становить 8/100 частин будинку АДРЕСА_1. Зустрічні позови ОСОБА_3. та ОСОБА_4. задоволено повністю.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 9 квітня 2008 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1. та зустрічних позовів ОСОБА_3. та ОСОБА_4. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_3. у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване судове рішення не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_4. суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що вони на день смерті ОСОБА_8 з нею не проживали, з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини не зверталися. Звернувшись із позовами у 2007 році пропустили загальний трирічний строк позовної давності.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України без дослідження та оцінки доказів щодо прийняття ними спадщини (заяви до нотаріальної контори від ОСОБА_10, ОСОБА_9 (а.с. 42), ксерокопії домової книги (а.с. 84), належності спірного будинку на праві власності ОСОБА_8 (а.с. 14-16, 53-68, 80-89, 174, 176).

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому рішення ухвалене судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 9 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.