Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Мойсюка М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної казначейської служби України до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,

за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року,

У квітні 2015 року Державна казначейська служба України пред'явила позов до Державної виконавчої служби України, яку замінено її правонаступником Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про скасування постанови відповідача щодо накладення штрафу від 1 квітня 2015 року ВП № 46108163 у розмірі 1360,00 грн.

Зазначало, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем неправомірно, оскільки не виконання судового рішення через відсутність повноважень у Державної казначейської служби України втручатись у діяльність Пенсійного фонду України та самостійно спрямовувати бюджетні асигнування є поважною причиною та не залежить від Державної казначейської служби України.

Постановою Окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про накладення штрафу від 1 квітня 2015 року ВП № 4610816301.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що позивач не надав доказів, які б підтверджували добровільне виконання рішення суду та вчинення ним дій щодо зобов'язання перерахувати необхідні для виплати ОСОБА_4 коштів, а також доказів для підтвердження поважності невиконання рішення суду, зокрема, звернення до державного виконавця або до суду про зупинення виконавчого провадження чи зміну способу і порядку виконання рішення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Українивід 1 квітня 2015 року ВП № 46108163 за повторне невиконання боржником виконавчого листа Вінницького районного суду Вінницької області від 17 листопада 2011 року № 2-а, в якому зобов'язано Державну казначейську службу України перерахувати кошти, необхідні для виплати ОСОБА_4 основної та додаткової пенсії, призначеної за приписами статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 786 -ХІІ (далі - Закон № 786 -ХІІ), на позивача відповідно до статті 89 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606 - XIV (606-14) ) накладено штраф у розмірі 1360,00 грн.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття постанови від 1 квітня 2015 року ВП № 46108163 про накладання штрафу у розмірі 1360,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови, з посиланням на те, що боржником повторно не виконано судове рішення без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк. Зазначив, що докази, які б підтверджували добровільне виконання рішення суду та вчинення боржником дій, передбачених у виконавчому листі, виданого Вінницьким районним судом Вінницької області від 17 листопада 2011 року № 2-а, а також докази, які б підтверджували поважність невиконання рішення суду, зокрема, звернення до державного виконавця або до суду про зупинення виконавчого провадження чи зміну способу і порядку виконання рішення Державною казначейською службою України відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд дійшов протилежного висновку, з посиланням на те, що на Державну казначейську службу України, як боржника у виконавчому провадженні № 46108163, в якому зобов'язано позивача перерахувати кошти, необхідні для виплати ОСОБА_4 основної та додаткової пенсії, призначеної за приписами статей 50 та 54 Закону № 786-ХІІ, не покладено повноважень втручатися у діяльність Міністерства соціальної політики та самостійно спрямовувати бюджетні асигнування, що надані головному розпоряднику.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом № 606-XIV (606-14) .

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20 січня 2015 року ВП 46108/163 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 17 листопада 2011 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок основної пенсії ОСОБА_4, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 786-ХІІ, починаючи з 17 листопада 2008 року щомісячно, а також відповідно до статті 50 Закону № 786-ХІІ здійснити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю з 17 листопада 2008 року щомісячно у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити різницю між нарахованою та раніше виплаченою основною та додатковою пенсіями ОСОБА_4 Зобов'язано Державне казначейство України перерахувати необхідні позивачу кошти.

Повторно вимогою державного виконавця від 12 березня 2015 року № 251/6 Державну казначейську службу України зобов'язано надати інформацію про виконання рішення суду з наданням підтверджуючих документів в термін до 18 березня 2015 року.

Приймаючи постанову про накладення штрафу від 1 квітня 2015 року, відповідач виходив з відсутності відповіді з боку Державної казначейської служби Українина вказану вимогу державного виконавця у встановлений строк, та відсутність поважних причин невиконання рішення суду.

Відповідно до статті 63 Закону № 786-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Потреба в коштах на виплату пенсій формується територіальними управліннями Пенсійного фонду України на підставі виплатних документів та в загальному обсязі передається до Пенсійного фонду України через головні управління Фонду.

Проте, державний виконавець не перевірив поважність причин невиконання боржником рішення суду, оскільки Держаним казначейством України проведено видатки, передбачені Пенсійному фонду України відповідно до законів України Про Державний бюджет України на 2011 - 2014 роки, та розписів бюджетних асигнувань на відповідні роки. За бюджетною програмою КПКВ 2506020 "Дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами" та за КПКВ 2506050 "Покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій", Пенсійному фонду України спрямовані зазначені кошти у повному обсязі.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду про виконання боржником у повному обсязі своїх зобов'язань щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Пенсійному фонду України як головному розпоряднику бюджетних коштів для виплати пенсійних виплат, передбачених у Державному бюджеті України.

При цьому, державним виконавцем не було встановлено розміру конкретної суми пенсії, яку необхідно перерахувати на виконання постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 17 листопада 2011 року, а відтак у відповідача відсутні підстави дорікати Держаному казначейству України в невиконанні рішення та вимоги, що мали в зобов'язальній частині абстрактний характер. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував постанову про накладання штрафу.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалена у справі постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року відповідає наведеним критеріям, її необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.