Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Пшонки М.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління земельних ресурсів у Кременецькому районі Тернопільської області, Кременецький відділ Тернопільської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про визнання недійсними рішень та державного акта про право приватної власності на земельну ділянку; за позовом спільного підприємства "Роксолана БЛ" до Кременецької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: управління земельних ресурсів у Кременецькому районі Тернопільської області, Кременецький відділ Тернопільської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про визнання недійсними рішень та державного акта про право приватної власності на земельну ділянку за касаційними скаргами спільного підприємства "Роксолана БЛ" (далі – СП "Роксолана БЛ"), ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2009 року,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Кременецької міської ради № 66 від 3 квітня 2001 року "Про розгляд заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3" і № 242 від 24 листопада 2005 року "Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на проведення добудови до власного АДРЕСА_1" та визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю серії ПІТР № 017412, виданого Кременецькою міською радою 23 травня 2001 року на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що йому на праві власності належить кіоск для торгівлі продовольчими товарами, розташований по АДРЕСА_1, який 16 грудня 1998 року він придбав у приватного підприємства "Релакс", яке цей кіоск встановило і використовувало на підставі рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради № 236 від 29 липня 1993 року.

Проте відповідно до рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради № 107 від 25 травня 2000 року відповідачам було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0696 га. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлових і господарських будівель та ведення підсобного господарства.

Рішенням Кременецького районного суду від 27 березня 2001 року було задоволено скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та зобов’язано Кременецьку міську раду внести зміни у вказане рішення Кременецької міської ради в частині передання земельної ділянки відповідачам у спільну часткову приватну власність земельної ділянки без зміни розміру її площі.

На підставі вказаних рішень відповідачам було видано державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР № 017412 від 23 травня 2001 року.

Після цього він був змушений 11 червня 2001 року укласти із ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки, на якій із 1993 року розташовується належний йому кіоск.

Але в 2007 році йому стало відомо, що 3 квітня 2001 року виконавчим комітетом Кременецької міської ради було прийнято рішення про № 66 "Про розгляд заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3", яким внесено зміни до п. п. 5, 6 рішення виконавчого комітету № 107 від 25 травня 2000 року "Про приватизацію земельних ділянок громадянами міста" і відповідачам передано у спільну часткову приватну власність земельну ділянку площею 0,0717 га.

Зазначеним рішенням Кременецька міська рада збільшила розмір земельної ділянки відповідачів за рахунок земельної ділянки, на якій розташований його кіоск та земельної ділянки міського тротуару на вулиці Лубенській у м. Кременці.

24 листопада 2005 року виконавчим комітетом Кременецької міської ради було прийнято рішення № 242 "Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на проведення добудови до власного житлового будинку, що в АДРЕСА_1".

Однак з рішень Кременецької міської ради № 107 від 25 травня 2000 року "Про приватизацію земельних ділянок громадянами міста" та № 66 від 03 квітня 2001 року "Про розгляд заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3", вбачається, що земельна ділянка відповідачам передавалась для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а не для проведення будівництва.

У державному акті про право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР № 017412 визначено, що земельна ділянка передана відповідачам для будівництва, а підставою його видачі зазначено рішення № 66 від 3 квітня 2001 року, хоча цим рішенням вирішувалось питання не будівництва, а лише обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1

Тому позивач вважав, що зазначений акт виданий з порушеннями закону і просив позов задовольнити.

СП "Роксолана БЛ" звернулося до суду із позовом про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Кременецької міської ради № 107 від 25 травня 2000 року "Про приватизацію земельних ділянок громадянами міста", № 66 від 3 квітня 2001 року "Про розгляд заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3" та № 242 від 24 листопада 2005 року "Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на проведення добудови до власного житлового будинку по АДРЕСА_1" та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР № 017412, виданого Кременецькою міською радою 23 травня 2001 року на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що в грудні 2007 року підприємству стало відомо, що виконавчим комітетом Кременецької міської ради 24 листопада 2005 року прийнято рішення № 242, яке порушує його права та інтереси, оскільки прийняте без дотримання державних стандартів і правил, санітарних та протипожежних норм.

Крім того, виконком не мав жодних правових підстав приймати оскаржуване рішення, оскільки воно суперечить раніше прийнятим рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради № 107 від 25 травня 2000 року та № 66 від 3 квітня 2001 року, так як цими рішеннями земельна ділянка надавалась відповідачам для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Кременецькою міською радою при прийнятті даного рішення не було дотримано вимог законодавства про основи містобудування, правил забудови населених пунктів. Проект відведення земельної ділянки відповідачам не виготовлявся та не затверджувався міською радою, а підставою для прийняття рішення була заява відповідачів та абрис із плану забудови АДРЕСА_1, що був виготовлений Кременецьким бюро технічної інвентаризації.

СП "Роксолана БЛ" просило позов задовольнити.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1, СП "Роксолана БЛ" задоволено.

Визнано недійсними рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради № 107 від 25 травня 2000 року "Про приватизацію земельних ділянок громадянами міста", № 66 від 03 квітня 2001 року "Про розгляд заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3", № 242 від 24 листопада 2005 року "Про надання дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на проведення добудови до власного житлового будинку по АДРЕСА_1" та визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР № 017412, виданий Кременецькою міською радою 23 травня 2001 року на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Після вступу рішення в законну силу скасовано заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Кременецького районного суду від 23 січня 2008 року.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2009 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 5 березня 2009 року скасовано ухвали Кременчуцького районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2007 року та 23 січня 2008 року.

Знято заборони, накладені вказаними ухвалами.

У касаційних скаргах спільне підприємство "Роксолана БЛ", ОСОБА_1 ставлять питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_1 не був ні власником, ні належним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому оскаржуваними рішеннями виконавчого комітету Кременецької міської ради його права не були порушені. СП "Роксолана БЛ" не було надано доказів того, що зазначеними рішеннями та державним актом про право власності на земельну ділянку якимось чином порушуються безпосередньо права підприємства.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно ст. 155 ЗК України 2001 року в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судом першої інстанції було встановлено, що 6 грудня 1998 року ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу придбав у ПП "Релакс" металевий кіоск, який встановлений на земельній ділянці по вул. Дубенській у м. Кременці з дозволу виконавчого комітету Кременецької міської ради народних депутатів, наданого рішенням № 236 від 29 липня 1993 року.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії І-ТР № 001639 від 2 жовтня 1998 року СП "Роксолана БЛ" надано в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0620 га в межах згідно з планом користування.

Але земельна ділянка, на якій був розташований належний ОСОБА_1 кіоск, була передана в приватну власність відповідачам, хоча фактична площа земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не відповідає розмірам та конфігурації земельної ділянки, зазначеної у виданому їм Державному акті, оскільки вона збільшена на 0,0132 га і на час вирішення спору становить 0,849 га.

У власність відповідачам було також передано заїзд до магазину СП "Роксолана БЛ", унаслідок чого було порушено право цього підприємства на користування належною їм земельною ділянкою.

Судом першої інстанції також було встановлено, що межа земельної ділянки, яка була передана у власність відповідачам, фактично проходить по стіні магазину СП "Роксолана БЛ", унаслідок чого порушуються права СП "Роксолана БЛ" на користування належним йому майном.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що при вирішенні питання про передачу у власність відповідачам спірної земельної ділянки акти погодження меж із суміжними землекористувачами були складені та підписані від імені представника Кременецької міської ради особою, яка не мала відповідних повноважень, оскільки не працювала на посаді міського землевпорядника.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та СП "Роксолана БЛ". При цьому судом було враховано, що представник відповідача - Кременецької міської ради визнав позовні вимоги, а представники третіх осіб вважали ці вимоги обґрунтованими.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги спільного підприємства "Роксолана БЛ", ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2009 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2009 року скасувати, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.