6-21435св09 Про визнання заповіту недійсним, скасування державного акта про право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на будинок - 14.10.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Васильківська районна державна нотаріальна контора, Васильківський районний відділ земельних ресурсів – про визнання заповіту недійсним, скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на будинок, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2009 року та на ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 червня 2009 року,

У жовтні 2008 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько – ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їхня мати – ОСОБА_7 Зазначали, що 29 серпня 1992 року мати склала заповіт, відповідно до якого вони та відповідачка ОСОБА_4 успадковували в рівних частках жилий будинок з надвірними спорудами на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну частку (пай) площею 3, 0840 га, що знаходиться на території Барахтівської сільської ради Васильківського району Київської області. Вказували, що вони разом із відповідачкою фактично прийняли спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки разом користувалися будинком та підтримували його в належному стані, користувалися городом, використовували прибуток, отриманий від оренди земельної частки (паю).

Згодом вони дізналися, що перед смертю їхня мати 27 березня 1999 року склала новий заповіт, за яким все спадкове майно заповідала ОСОБА_4, на підставі якого остання 12 квітня 2003 року отримала свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно.

Під час розгляду справи їм стало відомо, що 1 серпня 2008 року ОСОБА_4 уклала зі своєю дочкою – ОСОБА_5, договір дарування будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на ці обставини позивачі просили визнати недійсним заповіт від 27 березня 1999 року, скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3, 0840 га, виданий на ім’я ОСОБА_4, свідоцтво про право власності на жилий будинок з надвірними спорудами та будівлями від 12 квітня 2003 року, договір дарування на ім’я ОСОБА_5 від 1 серпня 2008 року. Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на ? частину земельної ділянки площею 3,0840 га, що знаходиться на території Барахтівської сільської ради Васильківського району Київської області та на ? частину кожному жилого будинку з надвірними спорудами й будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_7, 11 липня 1999 року. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 590 грн. 33 коп. кожному судових витрат по справі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 червня 2009 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер – ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла – ОСОБА_7, які були батьками сторін (а.с. 11, 12).

29 серпня 1992 року ОСОБА_7 склала заповіт, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадковували в рівних частинах житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями на присадибній ділянці, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку (пай) площею 3, 0840 га, що знаходиться на території Барахтівської сільської ради Васильківського району Київської області.

27 березня 1999 року ОСОБА_7 склала новий заповіт, за яким все майно заповіла ОСОБА_4 (а.с. 35).

12 квітня 2003 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за цим заповітом (а.с. 41).

1 серпня 2008 року ОСОБА_4 уклала зі своєю дочкою – ОСОБА_5, договір дарування будинку АДРЕСА_1 (а.с. 168).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що всі спадкоємці, відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР (1963 року) фактично прийняли спадщину, оскільки користувалися будинком, підтримували його у належному стані, користувалися присадибною ділянкою та використовували прибуток від оренди земельної частки (паю).

Визнаючи заповіт від 27 березня 1999 року, складений ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_4 та підписаний від імені заповідача ОСОБА_8 й посвідчений головою виконавчого комітету Барахтівської сільської ради Васильківського району Київської області недійсним на підставі ст. 48 ЦК Українського РСР (1963 року) суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не відповідає вимогам ст. 543 ЦК Української РСР, оскільки підписаний іншою особою у відсутність заповідачки та без зазначення причин, з яких заповідачка не могла підписати заповіт власноручно.

При цьому суд посилався на покази свідка ОСОБА_8, яка підписала заповіт, про вчинення нею підпису на заповіті у відсутності самої ОСОБА_7, що суперечить вимогам ст. 543 ЦК Української РСР (1963 року).

Правильним також є і висновок суду про те, що у зв’язку з визнанням заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 545 ЦК Української РСР (1963 року), спадкоємець, який за заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкування на загальних підставах, а тому з урахуванням встановлення факту прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них спадкує за законом.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про визнання недійсними виданих на підставі недійсного заповіту Державного акту на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на жилий будинок від 12 квітня 2003 року.

Разом з тим, з висновком суду про задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування жилого будинку від 1 серпня 2008 року укладеного ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_5 та визнання права власності на цей будинок в рівних частках за кожним із спадкоємців та виданих на його підставі свідоцтв не можна погодитись, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, або якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (чч.2, 3 ст. 215 ЦК України).

У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд, не встановивши підставу недійсності договору дарування від 1 серпня 2008 року право визнання якої згідно з нормою ст. 11 ЦПК України належить позивачеві, не навів у рішенні мотивів недійсності цієї угоди та не вказав, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не зазначив підстави визнання за позивачами права власності на подароване майно, не дав оцінки доводам відповідачів про те, що спірний договір дарування укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, а на час його укладення будь-якого спору щодо майна не виникало і право власності на спірне майно позивачами не оспорювалося, які, крім того, не були стороною оспорюваного договору.

За таких обставин рішення суду і в частині визнання за позивачами права власності на жилий будинок. що є предметом договору дарування від 1 серпня 2008 року підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 червня 2009 року в частині визнання недійсним договору дарування від 1 серпня 2008 року, укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та в частині визнання за ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності на ? частину кожному жилого будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_7 скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Васильківського міськрайонного суду Київської області.