Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (суддя-доповідач),

Головчук С.В.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому Хмельницької області про зобов'язати нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому Хмельницької області, в якому просив зобов'язати нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 січня 2006 року по 30 червня 2010 року.

Позов мотивовано тим, що в порушення частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) відповідач при виплаті донарахованої суми пенсії не нарахував і не виплатив компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2010 року.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними, викладеним у позовній заяві.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, оскільки, на його думку, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому Хмельницької області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" (889-19) .

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому у проведенні ОСОБА_4 перерахунку пенсії з 1 січня 2006 року та зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок пенсії відповідно до довідки від 18 листопада 2008 року № 3634, виданої Державною інспекцією з контролю за цінами в Хмельницькій області, починаючи з 01 січня 2006 року.

На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року ОСОБА_4 15 червня 2010 року здійснено перерахунок пенсії.

Відмовляючи у задоволенні позову в даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що компенсація втрати частини пенсії повинна нараховуватись на нараховані, але не виплачені з вини органу суми, однак пенсія була перерахована позивачу 15 червня 2010 року на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано, зокрема, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III (2050-14) ).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (стаття 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Компенсацію виплачують, в тому числі, за рахунок коштів Пенсійного фонду України (стаття 6 Закону № 2050-III).

Також, питання пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати врегульовані Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (159-2001-п) (далі - Порядок № 159).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 (159-2001-п) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом пунктів 2,3 Порядку № 159 (159-2001-п) компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відтак, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 (159-2001-п) компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, у розумінні Закону № 2050-III (2050-14) пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу, а компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не врахували вимоги законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За приписами пункту 4 Порядку № 159 (159-2001-п) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку до Порядку № 159 (159-2001-п) , в якому, зокрема, зазначено, що у випадку, коли індекс споживчих цін за певний період не перевищує 100 відсотків, то сума компенсації за цей період не нараховується.

Водночас, первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.

У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій мали встановити період, за який позивачу з вини відповідача не нараховано і не виплачено доходи, на які він мав право, на підставі пункту 4 Порядку № 159 (159-2001-п) обчислити суму можливої компенсації, вирішити позовні вимоги з урахуванням встановленого статтею 99 КАС України строку звернення до суду.

Оскільки, суди обох інстанцій в порушення частини четвертої статті 11, статті 159 КАС України, пункту 1 частини першої статті 161 КАС України не встановили істотних обставин, які пов'язані з розглядом цієї справи, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору, без їх з'ясування неможливо перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо права на спірні виплати.

Порушення судами обох інстанцій норм матеріального права і неповне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно із статтею 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених судових рішень і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 січня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.