6-2200св09 Про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку - 07.10.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Гостомельської селищної ради Київської області, Ірпінського міського відділу земельних ресурсів про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, треті особи: Ірпінський міський відділ земельних ресурсів, відкрите акціонерне товариство "Ірпінське АТП-13250", ОСОБА_3, про визнання незаконними рішення виконавчого комітету селищної ради та рішення селищної ради за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який був ним доповнений у січні 2008 року. Позивач зазначав, що відповідно до рішення Гостомельської селищної ради № 9 від 24 серпня 1984 року та рішень виконкому цієї ради № 38 від 16 березня 1990 року й № 57 від 10 квітня 1990 року в його користуванні знаходилась земельна ділянка загальною площею 0,17 га за АДРЕСА_1. Рішенням Гостомельської селищної ради № 1198-54-IV від 2 січня 2006 року йому передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку й 0,02 га для ведення особистого селянського господарства за вказаною адресою. Проте під час виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку з’ясувалося, що передати у власність можливо лише 0,795 га, оскільки іншу частину земельної ділянки рішенням тієї ж селищної ради № 49-26-XXГУ від 26 лютого 2004 року передано в приватну власність ОСОБА_2. Ураховуючи те, що він на законних підставах користувався земельною ділянкою площею 0,17 га, яка в нього в установленому законом порядку не вилучалася, і вважаючи, що ОСОБА_2. земельна ділянка, яка часткового "накладена" на частину його земельної ділянки, приватизована незаконно й з ним, як із суміжним землекористувачем, межі земельної ділянки не погоджувались, просив визнати недійсними рішення селищної ради від 26 лютого 2004 року та державний акт на право власності на земельну ділянку. Крім того, ОСОБА_2. незаконно, з порушенням вимог ЗК України, здійснив продаж спірної земельної ділянки ОСОБА_3., тому позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 червня 2007 року.

Не визнавши позов, ОСОБА_2. у липні 2007 року пред’явив зустрічний позов, в якому зазначав, що 10 квітня 1990 року за Ірпінським АТП-13250 було закріплено земельну ділянку площею 8,0 га в смт Гостомелі по вул. Ірпінській під забудову працівниками автопідприємства житлових будинків. У листопаді 2003 року керівництво АТП-13250 надіслало листа селищному голові смт Гостомеля про виділення під забудову земельних ділянок працівникам автопідприємства, серед яких був і він. У зв’язку з викладеним рішенням Гостомельської селищної ради № 49-26-XXГУ від 26 лютого 2004 року йому передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_2, після чого він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Вважав, що ОСОБА_1. земельні ділянки виділялись незаконно, оскільки частина з них знаходились у межах земельної ділянки площею 8,0 га, виділеної АТП-13250, і рішенням від 2 січня 2006 року про передачу в приватну власність ОСОБА_1. земельної ділянки селищна рада фактично позбавила його права на частину земельної ділянки через їх "накладення" одна на одну та в нього земельна ділянка примусово не вилучалась. Просив визнати незаконними рішення селищної ради й виконкому цієї ради про передачу земельної ділянки ОСОБА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. та зустрічного позову ОСОБА_2. відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні його позову скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що земельні ділянки, які йому були надані рішеннями селищної ради, не були виділені в натурі, ним не отриманий державний акт на право власності та позивачем не доведено порушення його прав землекористування чи "накладення" частини земельної ділянки наданням земельної ділянки ОСОБА_2.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а ст. 214 ЦПК України передбачені питання, які повинен вирішити суд під час ухвалення рішення: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що ОСОБА_1. на підставі рішень Гостомельської селищної ради № 9 від 24 серпня 1984 року, № 38 від 16 березня 1990 року й № 57 від 10 квітня 1990 року надані в безстрокове постійне користування земельні ділянки загальною площею 0,17 га по АДРЕСА_1. Наявність виділення земельної ділянки саме цієї площі підтверджується даними технічного паспорта від 9 вересня 1991 року на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 7-10, 17-19). У зв’язку із цим висновки судів про те, що ОСОБА_1. земельна ділянка в натурі на місцевості не виділялася, не відповідає обставинам справи та зроблені з порушенням вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України.

Дійшовши висновку про відсутність "накладення" земельних ділянок, які виділені як ОСОБА_1., так і ОСОБА_2., суди не звернули уваги на те, що про таке "накладення" зазначали з посиланням на відповідні докази обидва позивачі – ОСОБА_1 і ОСОБА_2., вважаючи, що порушені саме їхні права. Крім того, про факт "накладення" земельної ділянки площею 0,0795 га, яка була передана ОСОБА_1., під час наступної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2. повідомив суд і Гостомельський селищний голова (а.с. 173-175) та підтверджується схемою розташування земельних ділянок, виготовленою землевпорядником Ірпінського відділу земельних ресурсів Качуренко (а.с. 177).

Таким чином, відмовивши позивачам у позові, суд фактично не вирішив спір по суті, не з’ясував порушено чи не порушено право позивачів та чи підлягає воно захисту.

Крім того, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України без уваги залишились доводи ОСОБА_1 про те, що рішення про передачу у власність ОСОБА_2. земельної ділянки 26 лютого 2004 року сесією Гостомельської селищної ради не приймалось і не розглядалось, оскільки не було включене до порядку денного. На підтвердження таких доводів суду надано копію протоколу денного Гостомельської селищної ради станом на 26 лютого 2004 року (а.с. 63-64) та доповідну секретаря цієї ради О. Кислиці про те, що депутати не розглядали питання про виділення земельної ділянки ОСОБА_2. (а.с. 145).

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув, обставин справи належним чином не з’ясував та безпідставно залишив рішення суду першої інстанції в силі.

Ураховуючи те, що судами неповно з’ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, вони не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню в оскарженій частині, а справа в цій частині – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого слід з’ясувати зазначене вище та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.