Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Мазурка В.А.,

Перепічая В.С., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, комунального підприємства "Жилсервіс-4", третя особа – відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання права користування жилою площею та за зустрічним позовом комунального підприємства "Жилсервіс-4" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у квітні 1995 року з дозволу наймача ОСОБА_4. вселився до квартири АДРЕСА_1, на неодноразові звернення до виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради питання його прописки в квартиру не вирішувалося. У 1999 року ОСОБА_4. померла. З 1998 року позивач мешкає у квартирі з ОСОБА_3., вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_2, 2001 року народження. Уточнивши вимоги в ході розгляду справи, ОСОБА_1. просив визнати його членом сім’ї ОСОБА_4.; визнати за ним, ОСОБА_3., ОСОБА_2. право користування жилим приміщенням указаної квартири, зняти з реєстрації ОСОБА_4.; зобов’язати відповідача укласти з ним договір найму жилого приміщення на спірну квартиру.

У жовтні 2006 року комунальне підприємство "Жилсервіс-4" звернулося до суду із зустрічним позовом про виселення зі спірної квартири, посилаючись на те, що відповідачі вселилися до квартири самоправно, без законних підстав.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов’язано відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зареєструвати ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3 за адресою вказаної квартири та скасувати реєстрацію ОСОБА_4.; зобов’язано комунальне підприємство "Жилсервіс-4" укласти із ОСОБА_1. договір найму жилого приміщення – квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов комунального підприємства "Жилсервіс-4" задоволено. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, неповнолітню ОСОБА_2. з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що наймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4., що померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Інші особи у квартирі не зареєстровані (а. с. 45).

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) (зі змінами), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У порушення зазначених вище вимог судом першої інстанції ці обставини не були досліджені; у матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази, які б свідчили про наміри ОСОБА_4. прописати позивачів у спірній квартирі. Не доказаний і факт наявності сімейних відносин між квартиронаймачем та позивачами за основним позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1, апеляційний суд дав належну оцінку зібраним доказам у справі й дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач за основним позовом мешкав у квартирі АДРЕСА_1 без належних правових підстав, передбачених ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України. А сам факт проживання ОСОБА_1, ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_2. у цій квартирі тривалий час не породжує в них права на жилу площу ОСОБА_4.

Апеляційна інстанція свої висновки мотивувала в рішенні відповідно до норм процесуального закону.

Наведені в касаційній скарзі доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не підтверджуються матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а викладені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.