Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 травня 2008 року,

У березні 2002 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що 14 вересня 1994 року було зареєстровано його шлюб із відповідачкою, а 19 березня 2002 року шлюб між ними розірвано через відділ РАГС Вишгородського районного управління юстиції Київської області. У період шлюбу за спільні кошти було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, пральну машину, телевізор, а також було проведено капітальний ремонт та добудовано будинок АДРЕСА_2. Оскільки в добровільному порядку поділити набуте майно відповідачка відмовилась, уточнивши під час судового розгляду справи позовні вимоги, просив суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали на суму 3 569 грн. і стягнути з відповідачки на його користь кошти в сумі 35 119 грн. 99 коп. – ? частину коштів, витрачених на ремонт і будівництво конструктивних елементів будинку АДРЕСА_2. Також просив стягнути з відповідачки на його користь 1 390 грн. судових витрат.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 травня 2008 року, позов задоволено частково. Поділено майно подружжя: у власність ОСОБА_1. виділено майна на суму 1 794 грн., у власність ОСОБА_2. виділено майна на суму 1 775 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставиться питання про скасування судових рішень із підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з передачею справи на новий розгляд в іншому складі суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Судами встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1994 року до 19 березня 2002 року.

Вирішуючи спір на підставі ст. ст. 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі – СК України) і відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення ? частини коштів, витрачених на ремонт та побудову конструктивних елементів будинку АДРЕСА_2, який належить на праві власності ОСОБА_2., місцевий суд виходив із того, що відповідачка у період шлюбу з позивачем, починаючи з 1996 року, за рахунок коштів своєї матері, ОСОБА_3., добудувала госпблок літ. "Д" і веранду літ. "а2", які є відповідно до ст. 376 ЦК України самочинно збудованим нерухомим майном, та у зв’язку з тим, що на це майно відповідачка не набула права власності, ОСОБА_1. не має права на відшкодування витрат на будівництво й ремонт будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ст. 25, ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі – КпШС України (2006-07) ), чинний на час проведення подружжям у період шлюбу ремонту та будівництва спірного будинку з надвірними спорудами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно із ч. 1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в

спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя

з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя

його частку грішми.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнствата стягнення аліментів" (v0003700-06) за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року №13 (v0013700-92) ) суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону та роз’яснення уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин; не з’ясував, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не встановив і не зазначив у рішенні доказів, якими підтверджується сплата сторонами коштів за проведення ремонту та будівництва спірного будинку з надвірними спорудами внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя ОСОБА_1 або затрат безпосередньо з боку відповідачки.

Посилання суду на ст. ст. 60, 70, 71 СК України, ст. 376 ЦК України безпідставне, оскільки зазначені норми набрали чинності з 1 січня 2004 року, після виникнення спірних правовідносин, а саме проведення сторонами ремонту та будівництва спірного будинку з надвірними спорудами.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухвалення рішення в частині вимог про стягнення ? частини коштів, витрачених на ремонт і побудову конструктивних елементів будинку АДРЕСА_2, який належить на праві власності ОСОБА_2.; відхилив скаргу, зокрема, з тих підстав, що ці вимоги не заявлялись позивачем у суді першої інстанції, залишивши без уваги п. 2 прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1. (а.с. 374 том №1).

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.