Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерної компанії "Харківобленерго" про стягнення страхових виплат за касаційною скаргою акціонерної компанії "Харківобленерго" на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 червня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, зазначаючи, що 18 грудня 2000 року з вини водія акціонерної компанії "Харківобленерго" ОСОБА_2 він був травмований, отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв'язку з чим йому встановлено ІІ групу інвалідності. Після цього за станом здоров'я його було звільнено з роботи з посади міліціонера ПСМ Ізюмського МВ ГУ МВС України в Харківській області.

З 2000 року за рішеннями судів з відповідача на його користь стягувалися кошти на відшкодування заробітку, втраченого ним унаслідок втрати працездатності. Останнім рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 серпня 2007 року розмір такого відшкодування визначено у 1 100 грн. щомісячно (з 1 травня 2007 року до 1 травня 2008 року).

Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 2 квітня 2009 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності строком до 1 травня 2009 року.

Посилаючись на викладене та враховуючи заробітну плату міліціонера ПСМ в установі, де він працював на момент дорожньо-транспортної пригоди, станом на квітень 2008 року, позивач просив стягувати з відповідача на його користь втрачений заробіток по 1 423 грн. 34 коп. щомісяця, починаючи з 1 травня 2008 року до 1 травня 2009 року.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2008 року, позов задоволено в повному обсязі, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В обгрунтування касаційної скарги АК "Харківобленерго" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У рішенні суд першої інстанції зазначив про встановлення позивачу третьої групи інвалідності, але задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_1 став непрацездатним з вини відповідача, йому було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку з чим він був звільнений з роботи, не може працювати і позбавлений заробітку, а тому відповідач повинен відшкодувати позивачеві заробіток, втрачений ним унаслідок втрати в повному обсязі (100 відсотків) працездатності.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 1195 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Таким чином, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов’язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Згідно з абз. 1 п. 2.3 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 року № 183 (z0516-04) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2004 року за № 516/9115 (z0516-04) , підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання і групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Як убачається з матеріалів справи, останнім висновком МСЕК від 2 квітня 2009 року ОСОБА_1 установлено ІІІ групу інвалідності строком до 1 травня 2009 року з обмеженням працювати на висоті, біля вогню та на механізмах, що рухаються.

Проте в порушення ст. 213 ЦПК України суди на наведене уваги не звернули, не врахували належним чином зміну групи інвалідності потерпілого з ІІ групи на ІІІ групу інвалідності; не навели жодних доказів повної втрати позивачем працездатності та не перевірили: чи дозволяють установлені висновком МСЕК обмеження позивачу працювати за фахом; чи не позбавлений він у зв'язку з указаним ушкодженням здоров'я можливості працювати на іншій роботі, що має значення для справи.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерної компанії "Харківобленерго" задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 червня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.