Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 2001 року вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, а з 5 липня 2002 року – у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1. За спільні кошти в квартирі були виконані будівельні роботи, установлено сантехніку, електротехніку, вікна, двері та інше, на що витрачено багато коштів. 20 березня 2007 року відповідач отримав на своє ім’я свідоцтво про право власності на цю квартиру. З квітня 2008 року вони припинили шлюбно-сімейні відносини. Відповідач порушує її права на квартиру, оскільки не дозволяє зареєструватись і жити в ній, хоча їй як дружині належить половина квартири.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім’я відповідача та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 серпня 2008 року позов задоволено. Визнано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_2 частково недійсним. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру по 1/2 частці за кожним. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, районний суд виходив із того, що спірна квартира була придбана сторонами за час шлюбу та за рахунок спільних затрат сторін вона істотно збільшилася у своїй вартості, тому її слід визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя й визнати за кожним зі сторін право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира була придбана відповідачем до шлюбу з позивачкою та не доведено факту, що за рахунок спільних затрат сторін квартира істотно збільшилась у своїй вартості.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Як убачається з матеріалів справи, 15 лютого 2002 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-М" і ОСОБА_2 було укладено договір про дольову участь у будівництві спірної квартири, орієнтовна вартість якої складала 19 500 грн. і оплачена відповідачем у повному обсязі 28 лютого 2002 року.

5 липня 2002 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

За час шлюбу в указаній квартирі виконувались будівельні роботи, було поштукатурено стіни, вставлено вікна та двері, підбито гіпсокартоном стіни й стелю, влаштовано сантехніку, опалення, електротехніку, проведено інші ремонтні роботи.

20 березня 2007 року ОСОБА_2 отримав на своє ім’я свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

12 травня 2008 року шлюб між сторонами було розірвано.

У звіті про оцінку майна від 28 березня 2008 року № 49/08 визначено, що вартість указаної квартири без урахування ПДВ станом на 29 лютого 2008 року становить 380 418 грн.

Відповідно до ст. 25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановленим цим Кодексом.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи належної уваги не звернув; з урахуванням того, що для з’ясування питання щодо істотного збільшення вартості спірної квартири та правильного вирішення спору необхідні спеціальні знання для визначення: технічного стану та вартості квартири на час реєстрації шлюбу; обсягу і вартості робіт, які були виконані сторонами за час шлюбу, і вартості квартири на час розірвання шлюбу, не роз’яснив позивачці її право заявити клопотання для призначення експертизи, на вирішення якої поставити вказані питання.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 29 серпня 2008 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.