Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності на ? частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_9, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/3 частину квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2007 року,

У листопаді 2000 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, посилаючись на те, що він є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 21 вересня 2000 року між ним і ОСОБА_9 та посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу.

Відповідачка не бажає звільнити належну йому квартиру, чим перешкоджає йому в користуванні власністю.

З підстав ст. 48 Закону України "Про власність" просив задовольнити позов.

У травні 2001 року ОСОБА_6 пред’явив додаткові позовні вимоги до ОСОБА_7 просив розірвати договір найму спірної квартири, укладений між ним і ОСОБА_7 та виселити відповідачку з її неповнолітньою дочкою зі спірного жилого приміщення на підставі ст. 168 ЖК України.

В подальшому ОСОБА_6 уточнив свої позовні вимоги и просив задовольнити його позов на підставі ст. 48 Закону України "Про власність".

У лютому 2001 року ОСОБА_7 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_9 про визнання права власності на частину квартири та визнання договору дарування частково недійсним. Зазначала, що в період шлюбу із ОСОБА_9 вони поміняли належну чоловікові однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 в м Житомирі на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, при обміні квартир вони доплатили власникам трикімнатної квартири суму, еквівалентну 4 тис. доларам США, зі спільних коштів подружжя. Переїхавши в спірну квартиру, вона зробила в ній капітальний ремонт, внаслідок чого суттєво змінилася її вартість. Спірну квартиру вважає спільним майном подружжя. Просила визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеної квартири й визнати в цій частині недійсним договір дарування спірної квартири від 21 вересня 2000 року на користь ОСОБА_6

У листопаді 2002 року ОСОБА_10 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_7 про виселення її з дочкою зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення з підстав ст. 116 ЖК України. Зазначала, що вона проживає й зареєстрована в спірній квартирі, в якій займає кімнату розміром 11, 8 кв. м. Відповідачка вчиняє сварки, бійки, створює їй неможливі умови для проживання.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року були скасовані постановлені по справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю та зустрічних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру та визнання частково недійсним договору дарування. Справу в цій частині було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – судові рішення були залишені без змін.

У грудні 2006 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_9 про визнання частково недійсним договору дарування укладеного між ними 21 вересня 2000 року та визнання за нею права власності на 1/3 частину спірної квартири, посилаючись на те, що вона придбана її сином – ОСОБА_9 внаслідок договору міни однокімнатної квартири АДРЕСА_3, яку вона подарувала сину у 1993 році. Відразу після укладення договору міни за згодою сина вона була зареєстрована у квартирі та після проведеного ремонту поселилася в ній, син поселив її у кімнату розміром 11,8 кв.м. визнавши, що вона є власницею цієї кімнати, в ній вона проживає до цього часу.

Останнім рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_10 відмовлено, позов ОСОБА_7 задоволено: визнано за ОСОБА_7 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4; визнано частково недійсним договір дарування зазначеної квартири, укладений 21 вересня 2000 року між ОСОБА_11, яка діяла в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в частині дарування ? частини квартири.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на ? частину спірної квартири та визнання частково недійсним договору дарування цієї квартири скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено; в частині відмови ОСОБА_6 у задоволенні позову скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено – усунуто перешкоди в користуванні йому спірною квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_7, ОСОБА_8 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю та її позовних вимог про визнання права власності на ? частину квартир скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. В решті судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині оскаржуваних вимог та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання за нею права власності на частину спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що нею не надано доказів на підтвердження доводів, що обмін однокімнатної квартири, належної на праві власності її чоловіку ОСОБА_9 на спірну трикімнатну квартиру відбувся з доплатою коштів, що їм належали на праві спільної сумісної власності.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що з вересня 1984 року по травень 1990 року та з липня 1995 року по серпень 1999 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на час розгляду справи досягла повноліття та залучена до участі в справі в якості співвідповідача за позовом ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю.

В грудні 1995 року в період шлюбу, вони поміняли належну чоловікові однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6, при цьому договір міни укладено з ОСОБА_9

Відмовляючи у позові, суд в основу рішення поклав пояснення позивачів по справі ОСОБА_6, ОСОБА_10 – матері ОСОБА_9 та самого ОСОБА_9 які зацікавлені в розгляді справи на їх користь, та відхилив показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12, про те, що обмін квартири проводився з доплатою.

На порушення ст. ст. 213, 316 ЦПК України апеляційний суд не зазначив, чому надає перевагу одним доказам над іншими; належним чином не перевірив доводи ОСОБА_7 про обмін квартири з доплатою, залишив поза увагою надані нею докази. Не встановивши нових обставин, що мають значення для справи та не дослідивши нових доказів, суд безпідставно провів переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції з дотриманням вимог закону.

Лише та обставина, що в п. 3 договору міни зазначено, що обмін проводиться без доплати, не спростовує доводів позивачки про те, що обмін однокімнатної квартири на спірну трикімнатну квартиру проведено з доплатою.

У пункті 4 цього ж договору зазначена вартість обох квартир, при цьому спірної значно вища.

Суд першої інстанції повно і всебічно з’ясував дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін в даних правовідносинах, дав належну правову оцінку зібраним доказам і дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна трикімнатна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, визначаючи за кожним з них право власності на ? її частину, суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За правилами ст. 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Разом з тим, згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Враховуючи, що спірна трикімнатна квартира отримана шляхом міни належної на праві власності ОСОБА_9 однокімнатної квартири, та з огляду на вищезазначені вимоги закону, частки сторін у праві власності на трикімнатну квартиру рівними бути не можуть. Якщо у придбання майна вкладено крім спільних коштів і кошти, що належать одному з подружжю, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Тому суду першої інстанції слід було встановити на яку частку в праві спільної часткової власності збільшилась частка ОСОБА_9, враховуючи вищезазначені обставини, і залежно від цього й відповідно до норм діючого на той час законодавства слід було розглянути спір.

З огляду на викладене, не може залишитися в силі в оскаржуваній частині і рішення суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки від правильного вирішення спору в цій частині залежить вирішення позовних вимог ОСОБА_6, судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2007 року та рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 вересня 2007 року в частині позовних вимог про усунення перешкод в користуванні власністю та зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на квартиру та визнання частково недійсним договору дарування скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарження не підлягає.