Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014

у справі № 814/2959/13-а Миколаївського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГЕВРОТРАНС"

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 26.06.2013 № 0005962220 та № 0005972220.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 10.06.2013 № 538/22-200/36622779. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 44.1 ст. 44, пункту 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 ст. 138, пункту 149.1 ст. 149, пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 ст. 187, пункту 188.1 ст. 188, пункту 198.3 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати на загальну суму 1827210,00 грн. у податковому обліку за ІІ-ІV квартали 2011 року та податковий кредит на 65442,00 грн. у податковому обліку за листопад, грудень 2011 року за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ "Саноіл торг" товару (олія), які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на 420258,00 грн. та ПДВ на 365442,00 грн. у податковому обліку за вище зазначені податкові звітні періоди.

Висновок ДПІ про відсутність реального характеру поставки позивачу від ТОВ "Саноіл торг" товару обґрунтований посиланням на виявлені під час здійснення заходів податкового контролю ознаки фіктивності контрагентів останнього по ланцюгу поставок товарів та послуг (ТОВ "ИНФИНИТИ" та ПП "Тоерис").

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013: № 0005962220 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 365442,00 грн. за основним платежем та 91360,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та № 0005972220 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 420258,00 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ "Саноіл торг" товару (олія соняшникова) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VІ (2755-17) , чинній станом на листопад, грудень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ДПІ посилається на безтоварність операцій із поставки позивачу ТОВ "Саноіл торг" товару з огляду на не встановлення походження товару, оскільки основними постачальниками останнього були юридичні особи з ознаками фіктивності (ТОВ "ИНФИНИТИ" та ПП "Тоерис"). Згідно з актом перевірки від 10.06.2013 придбаний у ТОВ "Саноіл торг" товар фактично був реалізований через комісіонера на експорт. При перевірці використано податкову інформацію, зафіксовану в акті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 22.03.2013 № 788/22-20/37269136 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Саноіл-торг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ИНФИНИТИ", зокрема про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ "Саноіл-торг" постановою старшого слідчого з особливо важливих справ ГСУ ДПС України від 12.03.2013 в досудовому розслідуванні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудового розслідування за № 320231110100000031 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. В постанові викладені встановлені під час досудового розслідування обставини щодо задіяння ТОВ "Саноіл-торг" в злочинному ланцюгу мінімізації податкових зобов'язань за участю ТОВ "ИНФИНИТИ" та ПП "Тоерис". Серед встановлених досудовим розслідуванням суб'єктів підприємницької діяльності, використаних в цьому ланцюгу або незаконно мінімізувавши з його допомогою податкові зобов'язання, ТОВ "Югевротранс" не зазначено. Щодо ПП "Тоерис", то ТОВ "Саноіл-торг" формувало податковий кредит за податковими накладними від цього постачальника на поставку малька риби. Олія як товар вказана в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ "ИНФИНИТИ" (а.с. 58-62, т. 1-й). В судовому процесі ДПІ посилається на ці ж обставини.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: завірених належним чином копій видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних на перевезення олії соняшникової автомобільним транспортом, в яких вантажовідправником вказано ТОВ "Саноіл-торг", платіжних доручень на сплату позивачем грошових коштів за олію, доказів передачі позивачем олії на реалізацію на експорт комісіонеру ТОВ "Югекотоп" за договором комісії від 21.10.2011, яким товар було реалізовано нерезиденту фірмі "Orexim Limited" за експортним контрактом від 07.11.2011 № 0224/11, сертифікатів якості та радіологічних сертифікатів, - за відсутності з боку ДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ "Саноіл торг" товару (олії соняшникової нерафінованої), - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальниками по ланцюгу поставок відповідач не наводить

Доводи, наведені ДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.