Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного спеціалізованого підприємства по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" про стягнення заборгованості із заробітної плати,

У серпні 2007 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працює переробником РАВ ЦАРАВ з 1987 року у відповідача. Зазначав, що працює в зоні відчуження та йому за час роботи - у період з 1 січня 2003 року до 1 січня 2006 року - повинна виплачуватися щомісяця доплата до заробітної плати відповідно до вимог ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі трьох мінімальних заробітних плат та 50 відсотків премії. Проте відповідач виплачує йому доплату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) у розмірі 118 грн. 80 коп. та 50 відсотків премії від вказаної суми.

З урахуванням зазначеного просив стягнути на свою користь із відповідача 334 847 грн. 16 коп. недоплаченої заробітної плати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року позов задоволено та стягнуто на користь позивача 334 847 грн. 16 коп. недоплаченої заробітної плати.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 січня 2008 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі державного спеціалізованого підприємства по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального й процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачу, який працює в зоні відчуження, згідно з вимогами ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачається виплата доплат у розмірі 27 мінімальних заробітних плат та 50 відсотків премії від цієї суми, які відповідачем у порушення зазначених вимог закону не виплачувалися, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 334 847 грн. 16 коп.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює в зоні відчуження на державному спеціалізованому підприємстві по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" з 20 липня 1987 року на посаді переробника РАВ ЦПРАВ і йому проводилися нарахування та виплата доплат в 2003- 2005 роках відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 рок № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розрахунку 178 грн. 20 коп. щомісячно.

Згідно зі ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

На підставі ст. 8 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2000 року № 1263 (1263-2000-п) затверджено Положення про державний департамент – Адміністрацію зони, відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення ( далі – Адміністрація), яка є урядовим органом державного управління, до компетенції якого віднесено, зокрема, вирішення питання фінансування всіх заходів на території зони відчуження, зони безумовного (обов’язкового) відселення та видання наказів і розпоряджень у межах її компетенції, які є обов’язковими для виконання юридичними особами, розміщеними на підпорядкованій їй території або залученими для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Закон України "Про оплату праці" (108/95-ВР) визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, відповідно до ст. ст. 1, 2, 4, 21, 22 якого заробітна плата є гарантованою винагородою працівнику за роботу, яку роботодавець виплачує на підставі трудового договору і джерелом оплати якої є дохід та інші кошти підприємства або бюджетні кошти, виділені на ці цілі. У той же час передбачені ст. 39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати до структури заробітної плати не входять, а відповідно до Закону України "Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" (1445-14) фінансується за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (далі – Фонд) та інших джерел, визначених законодавством України.

Фонд утворюється у складі Державного бюджету України, кошти Фонду зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України, а розпорядником коштів Фонду є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - ст. ст. 1-3 зазначеного Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (936-2005-п) установлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальної допомоги, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам (п. 4).

Судами встановлено, що на реалізацію положень ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач з 1 січня 2003 року виплачував позивачу доплату до заробітної плати в розмірах, передбачених для громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, на підставі розпорядження Адміністрації, у визначених нею розмірах та в межах, затверджених нею для державного спеціалізованого підприємства "Комплекс" видатків на компенсацію цих доплат і кошторису на кожний бюджетний рік.

Установивши, що позивачем фактично оспорюється розмір цієї доплати, визначений розпорядженням Адміністрації – урядовим органом, а не роботодавцем, і що ця доплата є соціальною гарантією, яка не входить у структуру заробітної плати, суди не уточнили належним чином зміст її вимог; не встановили дійсний характер правовідносин, що виникли, сторін у цих правовідносинах і вид судочинства, в якому повинен вирішуватися спір сторін у цих правовідносинах.

При цьому суди не дали правової оцінки з точки зору положень законодавчих актів, які на час виникнення спірних правовідносин визначали порядок встановлення розміру нарахування та виплати доплат, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", коло уповноважених на це органів і обсяг їх повноважень, хоча зазначені обставини мають суттєве значення для розмежування юрисдикції та правильного вирішення спору з урахуванням положень ст. 16 ЦПК України.

Зокрема, суди не врахували, що законодавство про соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання й праці громадян на забруднених територіях перебуває у сфері публічно-правового регулювання та базується на засадах публічного права.

Захист же прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, є завданням адміністративного, а не цивільного судочинства та відноситься до компетенції адміністративних судів ( ст. ст. 2, 17 КАС України, ст. ст. 1, 15 ЦПК України).

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу державного спеціалізованого підприємства по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.