У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2009 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,
Григор’євої Л.І., Луспеника Д.Д., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, прокуратури Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, за касаційними скаргами Державного казначейства України та прокуратури Київської області на рішення Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року й ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що розпорядженням голови Володарської районної державної адміністрації Київської області від 5 жовтня 1999 року № 319 його було призначено на посаду заступника голови цієї адміністрації з питань агропромислового комплексу. 6 липня 2002 року слідчим управлінням прокуратури Київської області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі – КК України (2341-14) ) – отримання хабара у великому розмірі службовою особою, яка займає відповідальне становище. У зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності постановою слідчого прокуратури Київської області від 18 липня 2002 року його було відсторонено від роботи на весь час досудового та судового слідства, а фактично до набрання вироком законної сили. Під час досудового слідства він був затриманий і протягом 10 діб утримувався під вартою в ізоляторі тимчасового тримання. Прокуратурою Київської області відносно нього в порядку ст. 223 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України (1001-05) ) було складено обвинувальний висновок та передано справу до суду для розгляду по суті. 1 квітня 2003 року Володарським районним судом Київської області постановлено виправдувальний вирок, що набрав законної сили 9 липня 2003 року, після оголошення апеляційним судом Київської області ухвали про залишення його в силі.
Посилаючись на норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) та ст. 55 Конституції України позивач просив суд з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду в розмірі 13 326 грн. 36 коп., витрати, пов’язані з отриманням правої допомоги, у розмірі 2 тис. грн. та моральну шкоду в розмірі 600 тис. грн.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів Державним казначейством України з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 заробіток, утрачений унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, у сумі 13 326 грн.
36 коп., витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги, у розмірі 2 тис. грн. та моральну шкоду в розмірі 150 тис. грн., а всього 165 326 грн. 36 коп.
Державне казначейство України звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року й ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у справі нове рішення.
Прокуратура Київської області також звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 150 тис. грн., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 7 260 грн.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення вказаним вимогам не відповідають.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом установлено, що розпорядженням голови Володарської районної державної адміністрації Київської області від 5 жовтня 1999 року № 319
ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника голови цієї адміністрації з питань агропромислового комплексу. 6 липня 2002 року слідчим управлінням прокуратури Київської області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України – отримання хабара у великому розмірі службовою особою, яка займає відповідальне становище. У зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності постановою слідчого прокуратури Київської області від 18 липня 2002 року його було відсторонено від роботи на весь час досудового та судового слідства, а фактично – до набрання вироком законної сили. Під час досудового слідства він був затриманий і протягом 10 діб утримувався під вартою в ізоляторі тимчасового тримання. Прокуратурою Київської області відносно нього в порядку ст. 223 КПК України було складено обвинувальний висновок та передано справу до суду для розгляду по суті. 1 квітня 2003 року Володарським районним судом Київської області було постановлено виправдувальний вирок, що набрав законної сили 9 липня 2003 року, після оголошення апеляційним судом Київської області ухвали про залишення його в силі.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі – Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Відповідно до наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода (п. 5 ст. 3 зазначеного Закону).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Установивши, що відносно ОСОБА_1 Володарським районним судом Київської області було постановлено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, і те, що внаслідок дій посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури йому завдано моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
Судова колегія погоджується з рішенням суду в цій частині.
Між тим, стягуючи за рахунок коштів державного бюджету шкоду, завдану внаслідок сплати сум у зв’язку з наданням правової допомоги, і матеріальну шкоду, суд першої інстанції не звернув уваги, а апеляційний суд його помилку не виправив, на вимоги ст. 12 Закону, якою встановлений порядок визначення розміру та відшкодування зазначеної шкоди, а саме: в місячний термін з дня звернення громадянина відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, які провадили слідчі дії чи розгляд справи, визначають розмір завданої шкоди, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову відповідного органу до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції.
Оскільки виправдувальний вирок постановлено судом, то відповідний суд у місячний термін з дня звернення громадянина витребовує всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить відповідну ухвалу, яку в разі незгоди громадянин має право оскаржити до суду вищої інстанції.
За таких обставин судові рішення як суду першої, так і суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу та відшкодування матеріальної шкоди підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням зазначеного порядку, із залишенням позову в цій частині без розгляду.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
З журналу судового засідання апеляційного суду Київської області (а.с. 245) убачається, що 2 березня 2009 року розгляд справи в апеляційному суді відбувся без участі відповідача у справі – Державного казначейства України, яке в порушення вимог ст. 169 ЦПК України не було належним чином повідомлене про день та час слухання справи.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Касаційні скарги Державного казначейства України та прокуратури Київської області задовольнити частково.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу та відшкодування матеріальної шкоди скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.
У іншій частині рішення Володарського районного суду Київської області від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко Судді: В.М. Барсукова Л.І. Григор’єва В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник