Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 28 січня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з червня 2005 року він працював завідуючим м'ясним павільйоном Новодністровського ринку в приватного підприємця ОСОБА_2, з якою з жовтня 1976 року до вересня 2008 року він перебував у шлюбі.

У зв'язку з погіршенням сімейних відносин у лютому 2008 року відповідачка відібрала у нього ключі від службових приміщень, чим позбавила доступу до робочого місця. У березні 2008 року остання повідомила про його звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Розрахунку з ним проведено не було, копію наказу про звільненні було йому вручено лише у вересні 2008 року, а трудову книжку – у жовтні 2008 року. Згідно із записом у трудовій книжці його звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Вважаючи таке звільнення безпідставним і незаконним, а затримку видачі трудової книжки такою, що сталася з вини роботодавця, позивач просив поновити його на роботі, стягнути з відповідачки на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2008 року позов задоволено частково, ухвалено: поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючого м'ясним павільйоном Новодністровського ринку у приватного підприємця ОСОБА_2 з 16 березня 2008 року; стягнути з відповідачки на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4 334 грн. 31 коп. з відрахуванням податків та всіх обов'язкових платежів і на відшкодування моральної шкоди 200 грн.; рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат;

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 28 січня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що звільнення з роботи позивача було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, всі інші позовні вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі, тому вони задоволенню також не підлягають.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, невиконання власником або уповноваженим ним органом з його вини обов'язку щодо видачі працівникові в день звільнення належно оформленої трудової книжки, передбаченого трудовим законодавством, може бути за доведеності цих обставин підставою для виплати працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, крім іншого, вказував також на те, що відповідачка не видала йому в день звільнення (15 березня 2008 року) трудову книжку, безпідставно затримала її видачу та видала йому книжку лише в жовтні 2005 року після того, як він звернувся до органів прокуратури. Посилаючись на ч. 4 ст. 235 КЗпП України, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Проте апеляційний суд на наведене належної уваги не звернув, дійшов помилкового висновку, що вимога про стягнення на підставі ч. 4 ст. 235 КЗпП України середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є окремою підставою для стягнення зазначених коштів, а є лише похідною від вимоги про поновлення на роботі, у зв'язку з чим не встановив жодних обставин, якими обґрунтовувалася зазначена позовна вимога.

Разом із тим, в іншій частині рішення апеляційного суду можна визнати законним і обгрунтованим.

За таких обставин ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині – залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 28 січня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду, в іншій частині - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.