Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор‘євої Л.І.,

Балюка М.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Херсонської міської ради про визнання договору оренди недійсним,

У січні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 11 квітня 2006 року Херсонська міська рада уклала з відповідачами договір оренди земельної ділянки площею 0,4040 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Однак відповідачі всупереч вимог п. 5 договору не можуть забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням, оскільки за договором купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року, укладеним між ним, позивачем, та ТОВ "Галактика" він придбав комплекс, який знаходиться за цією ж адресою та знаходиться на земельній ділянці площею 0,4040 га. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 травня 2006 року договір купівлі-продажу визнано дійсним та за ним визнано право власності на зазначене нерухоме майно.

ОСОБА_1, вважаючи, що укладенням договору оренди порушуються його права, оскільки спірна земельна ділянка необхідна йому для обслуговування адміністративної будівлі, господарської споруди та спортивного майданчику, просив визнати його недійсним.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 31 травня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2007 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,4040 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 11 квітня 2006 року між Херсонською міською радою та ОСОБА_2 і ОСОБА_3

У поданих касаційних скаргах перший заступник прокурора Херсонської області та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 141 ЗК України, виходив із того, що зміст оспорюваного договору оренди земельної ділянки суперечить нормам ЦК України (435-15) , ЗК України (2768-14) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Закону України "Про власність" (697-12) . Відповідачі використовують земельну ділянку не за цільовим призначенням, оскільки спірна земельна ділянка необхідна позивачу для обслуговування належного йому на праві власності нерухомого майна.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 травня 2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на комплекс, який в цілому складається з адміністративної будівлі, щитової, огорожі та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,4040 га (а.с. 6). 17 листопада 2006 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об’єкт нерухомості (а.с. 7).

11 квітня 2006 року між Херсонською міською радою, з одного боку, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, з другого боку, укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4040 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі під адміністративною будівлею, господарською спорудою та спортивним майданчиком. Пунктом 5 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання; цільове використання земельної ділянки – під адміністративною будівлею, господарською спорудою та спортивним майданчиком (а.с. 10).

Відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угод недійсними.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст. 126 ЗК України).

Суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України, не звернув уваги на те, що право власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, виникло у ОСОБА_1 на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 5 травня 2006 року, тобто після укладання договору оренди (11 квітня 2006 року). Право власності на нерухомість зареєстроване за ОСОБА_1 17 листопада 2006 року. Отже на момент укладання договору оренди ОСОБА_1 не був власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Застосовуючи ст. 141 ЗК України до спірних правовідносин, суд не навів переконливих доводів на підтвердження використання відповідачами земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договір оренди був укладений між Херсонською міською радою, з одного боку, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, з другого боку. ОСОБА_1 не є стороною договору оренди. Визнаючи договір недійсним, суд в порушення вимог ст. 213 ЦПК України не звернув на це уваги. Апеляційний суд, залишаючи рішення без змін, вказані недоліки не усунув.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги першого заступника прокурора Херсонської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 31 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.