Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на ? частину будинку, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

У липні 1997 року ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення з будинку АДРЕСА_1 посилаючись на те, що відповідачка, незважаючи на те, що в неї є жила площа, а саме квартира АДРЕСА_2 без будь-яких правових підстав проживає у зазначеному будинку та відмовляється звільнити його. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № НА 0294284 від 2 липня 1997 року вони є власниками зазначеного будинку і просили позов задовольнити.

У вересні 1997 року ОСОБА_4. звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3 ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на ? частину будинку, посилаючись на те, що з 1983 року і по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала з покійним ОСОБА_6. у фактичних шлюбних відносинах.

Також зазначала, що 2 квітня 1994 року ОСОБА_6. був придбаний зазначений будинок АДРЕСА_1 у фактично зруйнованому стані та побудований разом з нею новий будинок. Виходячи з того, що на теперішній час ступінь готовності будинку складає 70%, і він являється спільною сумісною власністю, просила визнати свідоцтво про право на спадщину вказаного будинку недійсним та визнати за нею право власності на ? частину цього будинку.

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 посилаючись на те, що ОСОБА_4. з березня 1993 року у цій квартирі не проживає, а проживає за іншою адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Малиновського районного суду від 16 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2007 року, позов ОСОБА_4. задоволено. Визнано за ОСОБА_4. право власності на ? частину незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії № НА 0294284 від 2 липня 1997 року, яке видане ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_5 Другою державною нотаріальною конторою м. Одеси. Визнано ОСОБА_4. такою, що втратила право користування жилим приміщенням: квартирою АДРЕСА_2 У задоволенні позову ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3 про виселення відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2., до якої приєднався ОСОБА_1 просять скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. ст. 64, 107 ЖК України, ст. 16, 17 Закону України "Про власність", ст. 48 ЦК України 1963 року.

Відповідно до наданих у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства. що регулює право приватної власності громадянина на житловий будинок" (v0007700-91) з наступними змінами та доповненнями, роз’яснень, ст. 112 ЦК УРСР, 17 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року (697-12) щодо набуття права власності, інші особи, що брали участь в будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності не вправі вимагати визнання права власності на будинок, вони мають лише право на відшкодування своїх витрат здійснених на ремонт, якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Судом установлено, що 2 квітня 1994 року ще в період шлюбу з ОСОБА_7. ОСОБА_6. придбав незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1. На підставі рішення Біляївської державної адміністрації № 87 від 26 вересня 1994 року про дозвіл на будівництво жилого будинку, 29 вересня 1994 року на ім’я ОСОБА_6 був оформлений паспорт забудовника на будівництво будинку з надвірними спорудами.

Задовольняючи позов ОСОБА_4., суд виходив із того, що з березня 1993 року і до часу своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6. проживав з ОСОБА_4. та вів з нею спільне господарство і що остання приймала участь у будівництві. Проте такі висновки суду не підтверджені належними достовірними доказами і ґрунтуються лише на показах свідків .

Визнаючи право власності на половину будинку, суд не вказав у чому конкретно полягала участь ОСОБА_4. в будівництві спірного будинку та наявність доказів існування угоди між нею та ОСОБА_6. про створення сумісної власності та не урахував, що сам факт проживання у фактичному шлюбі без установлення участі спільною працею у набутті майна не може бути доказом придбання права власності на це майно.

Зазначаючи, що позивачка проживала разом з померлим однією сім’єю до дня його смерті, суд не врахував довідку РЕП-5 (а.с.10) про те, що ОСОБА_4. з 1973 року по 1997 рік проживала у чотирикімнатній квартирі АДРЕСА_2 де квартиронаймачем являвся її чоловік ОСОБА_7., і не перевірив чи не перебувала у цей час позивачка у шлюбі з останнім.

Пославшись на сплату ОСОБА_4. 4 тис. доларів Житникову за будинок, на місці якого будувався спірний будинок, суд не взяв до уваги, що така оплата мала місце вже після смерті ОСОБА_6, що не може розцінюватись як внесок у створення спільної сумісної власності. До того ж у договорі купівлі-продажу цього будинку вказано, що покупець повністю розрахувався за об’єкт до підписання договору. Ні сам договір купівлі-продажу від 2 квітня 2004 року ні окремі його положення не оспорені у встановленому законом порядку.

Крім того, визнаючи за ОСОБА_4 право власності на ? частину незакінченого будівництвом будинку АДРЕСА_1 суд не звернув увагу на те, що будинок являється незакінченим об’єктом нерухомості, який не введений в експлуатацію.

На зазначені недоліки не звернув уваги і апеляційний суд, залишивши доводи апеляційної скарги без уваги, а рішення суду першої інстанції – без змін.

За викладених обставин і допущених порушень ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду від 16 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.