Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання права власності на самовільні будови за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2007 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. і ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом про визнання за ними права власності на самовільно побудовані будови.

Позивачі зазначали, що на підставі рішення Євпаторійського міського суду від 27 серпня 2004 року ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_1., ОСОБА_4. і ОСОБА_2 належить кожному по 25/500 часток будинку АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим. Свашенку Л.О., ОСОБА_15 і ОСОБА_14. належить кожному по 18/300 його часток; ОСОБА_8., ОСОБА_7. і ОСОБА_3 – по 17/300 його часток кожному; ОСОБА_9, ОСОБА_11., ОСОБА_10. і ОСОБА_12 – кожному по 40/400 часток зазначеного будинку.

Відповідно до державного акта ЯА № 675833 від 12 січня 2006 року всім співвласникам будинку належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка площею 0, 0743 га за тією ж адресою.

На зазначеній земельній ділянці вони за рахунок власних коштів і власними зусиллями самовільно побудували сарай літ. "К" розміром 5, 22 м х 1, 70 м і літній душ літ.,,Л" розміром 1, 70 м х 1,65 м.

Посилаючись на те, що зазначені будови відповідають державним будівельним, санітарним, протипожежним нормам і не порушують прав та інтересів інших співвласників, оскільки існують понад 20 років; позивачі просили визнати за ОСОБА_1. і ОСОБА_2. право власності за кожним на 1/4 частку сараю літ. .,К’’ і 1/2 частку літнього душу літ. "Л", а за ОСОБА_3 - право власності на 1/2 частку вищевказаного сараю літ. "К".

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2007 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2007 року скасувати й розглянути справу по суті.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що будівлі, які є предметом спору, побудовані позивачами за свій рахунок, з дотриманням державних будівельних, санітарних, протипожежних норм на земельній ділянці, яка належить їм на праві власності, і не порушують прав та інтересів інших співвласників, оскільки існують понад 20 років.

Проте погодитись із таким висновком не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд установив, що побудовані позивачами будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0, 0743 га по АДРЕСА_1, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності відповідно до державного акта ЯА № 675833 від 12 січня 2006 року, виданого на підставі рішення Євпаторійської міської ради від 30 червня 2005 року № 4-32/340.

Згідно із ч. 3 ст. 89 ЗК України та ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають рівні права по володінню і користуванню цією спільною ділянкою, якщо інше не встановлено договором між ними.

Відповідач ОСОБА_9, який також є співввласником земельної ділянки, на якій позивачі побудували самовільні будівлі, заперечував у суді проти задоволення позову. При цьому він указував на те, що між співвласниками будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, який розглядається в судовому порядку; позивачі самовільно захопили більшу частину двору та побудували гараж і літній душ, унаслідок чого перекрили прохід до гаража літ. "І" і 1/3 сараю літ. "З", що належать відповідачу на праві власності.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Проте, суд зазначених положень закону не врахував і, у порушення вимог ст. ст. 10, 212, 213 ЦПК України, всебічно та повно не з?ясував обставини справи, не встановив результати розгляду судом спору про визначення порядку користування земельною ділянкою, належним чином не врахував права співвласників будинку

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, також належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_9. щодо помилковості висновку суду про відсутність порушень його прав, хоча ці доводи заслуговують на увагу.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 лютого 2007 року скасувати.

Справу передати на розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.