Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2009 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року,

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають сина – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2006 році шлюб розірвано, дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 40% від усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 1 січня 2007 року до досягнення дитиною повноліття; зобов’язати відповідача брати участь у додаткових витратах, пов’язаних з орендою житла для дитини та витратами на оздоровлення й лікування в розмірі 150% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 1 січня 2007 року до змін у стані здоров’я та житлового стану дитини; зобов’язати відповідача сплатити заборгованість з 1 січня 2007 року та стягнути неустойку (пеню) в розмірі 1% від суми невиплачених аліментів за кожен день прострочення.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання ОСОБА_8 в розмірі 40 % від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 травня 2008 року до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн. щомісячно до досягнення ОСОБА_8 повноліття або до зміни матеріального або сімейного положення сторін. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2009 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідач не працює, стабільного доходу не має, а тому розмір аліментів слід визначити у твердій грошовій сумі.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

За положеннями ст. ст. 180 - 183 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 30 січня 2008 року. Від шлюбу сторони мають дитину – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина проживає разом із матір’ю та хворіє на бронхіальну астму. З березня 2007 до лютого 2008 року відповідач добровільно надавав позивачці матеріальну допомогу. На час розгляду справи судом ОСОБА_7 ніде не працює.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі .

Отже, для встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі необхідно, щоб платник або одержувач аліментів звернувся з відповідною заявою до суду в порядку, встановленому ЦПК України (1618-15) .

Оскільки сторони із заявою про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі до суду не зверталися, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування положень ч. 1 ст. 184 СК України до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Судом установлено, що з березня 2007 року та до звернення ОСОБА_6 в суд з даним позовом ОСОБА_7 у добровільному порядку сплачував аліменти, що підтверджується випискою з банківського рахунку (а. с. 22).

Аналізуючи установлені у справі обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аліменти в розмірі 40 % від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, необхідно присудити з дня пред’явлення ОСОБА_6 позову, тобто з 20 травня 2008 року.

Позов у частині стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення задоволенню не підлягає, оскільки ст. 196 СК України допускає можливість такого стягнення за аліментами, призначеними раніше за рішенням суду.

Додаткові витрати на дитину, передбачені ст. 185 СК України, можуть бути призначені на майбутнє у разі доведеності потреби та розміру таких витрат.

За таких обставин, коли апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року скасувати, рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.