Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П.,

Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майновий пай та земельну ділянку; ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2008 року,

У серпні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати право власності на 8/9 частин земельного сертифікату серії ОД № 0067746, на 31/36 частин всіх внесків, які є в ощадних касах зі всіма компенсаціями та процентами після смерті ОСОБА_4.; визнати за ним право власності на 5/6 частин земельного сертифікату серії ОД № 006749, на 31/36 частин всіх внесків, які є в ощадних касах зі всіма компенсаціями та процентами після смерті ОСОБА_5, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_5 Все своє майно подружжя ОСОБА_5 заповідало йому. Після їх смерті відкрилася спадщина на: будинок АДРЕСА_1, два земельних сертифіката та два вклади в ощадних касах. У ОСОБА_5 було четверо дітей від першого шлюбу, але тільки донька ОСОБА_2 має право на обов'язкову частку від всієї спадщини, оскільки є інвалідом ІІ групи.

Згідно з рішенням Ізмаїльського районного суду від 21 червня 2001 року, яке набрало законної сили, за ним визнано право власності на 62/72 частин будинку АДРЕСА_1 та відмовлено ОСОБА_2. в задоволенні зустрічного позову про визнання заповіту недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР. Нотаріальна контора у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельний сертифікат, два внески в ощадних касах йому відмовила, посилаючись на відсутність у нього оригіналу сертифікату на ім'я ОСОБА_5 та ощадної книжки на його ім'я.

Згідно розрахунку йому належить 5/6 частин земельного сертифіката ОСОБА_5, а відповідачці 1/6 частина. В земельному сертифікаті ОСОБА_4. -належить 8/9 частин, а ОСОБА_2. 1/9 частина. В обох випадках йому належить 31/36 частин, відповідачці 5/36 частин.

В зв'язку з тим, що рішенням сесії Утконосівської сільської ради народних депутатів від 28 грудня 1996 року ОСОБА_5 була передана в приватну власність земельна ділянка площею 0,32 га для обслуговування вказаного житлового будинку, він доповнив свої позовні вимоги і просив визнати право власності на 62/72 частин земельної ділянки в АДРЕСА_1, що складає 0,275 га; 5/6 частин майнового сертифіката серії ОД - XVI № 1019043, який належав ОСОБА_5; 8/9 частин майнового сертифіката серії ОД-XVI № 1019042, який належав ОСОБА_4.

У процесі розгляду справи ОСОБА_3, син ОСОБА_5 від першого шлюбу, подав позов про визнання заповіту від 6 липня 1998 року недійсним на підставі ст. ст. 57, 545 ЦК УРСР та визнання за ним права власності на 5/6 частин спадкового майна подружжя ОСОБА_5. Також посилався на те, що під час вчинення нотаріальних дій не була дотримана встановлена законом нотаріальна форма заповіту. ОСОБА_1 незаконно присвоїв та користується спадковим майном.

ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визнання заповіту про право на спадщину від 6 липня 1998 року на ім'я ОСОБА_1. недійсним та визнання права власності на спадкове майно в розмірі 5/6 його частин, посилаючись на те, що дружина її батька ОСОБА_4. в період його хвороби здійснювала психічний та моральний вплив на нього. Крім того, в день смерті дружини батька, ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини батька в розмірі 5/6 частин на користь особи, яка погодиться його доглядати. Доглядала батька та поховала його ОСОБА_6. ОСОБА_1 приховував той факт, що на його ім'я був складений заповіт та до смерті ОСОБА_5 не віддавав йому паспорт з тією метою, щоб останній не мав можливості оформити спадщину на іншу особу.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2008 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково, визнано за ним право власності на: 8/9 частин земельного сертифікату серії ОД № 0067746, що належав ОСОБА_4.; 31/36 частин всіх грошових вкладів ОСОБА_4.; 5/6 частин земельного сертифікату серії ОД № 0067749, що належав ОСОБА_5; 31/36 частин всіх грошових вкладів ОСОБА_5; 5/6 частин майнового сертифіката серії ОД-ХVІ № 1019043, що належав ОСОБА_5; 8/9 частин майнового сертифіката серії ОД -ХVІ № 1019042, що належав ОСОБА_4. В частині позовних вимог ОСОБА_1. про визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 позов залишено без розгляду. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за нею право власності на: 1/9 частину земельного сертифіката ОСОБА_4.; 5/36 частин всіх грошових вкладів ОСОБА_4. та ОСОБА_5; 1/6 частину земельного сертифіката ОСОБА_5; 1/6 частину майнового сертифіката ОСОБА_5; 1/9 частин майнового сертифіката ОСОБА_4..

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 332 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.