Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Київського міського центру зайнятості, директора Дарницького районного центру зайнятості, третя особа - Міністерство соціальної політики України про скасування наказу, стягнення допомоги по безробіттю, інфляційних витрат та 3% річних за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання Міністерства соціальної політики України скасувати наказ Дарницького районного центру зайнятості № НТ140623 від 23 червня 2014 року, яким було прийнято рішення про припинення реєстрації ОСОБА_4 як безробітної у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування. Згідно останніх уточнених позовних вимог просила скасувати діючий наказ Дарницького районного центру зайнятості № НТ151218 від 18 грудня 2015 року та стягнути з відповідачів на її користь допомогу по безробіттю за 260 календарних днів, інфляційні витрати та 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що припинення її реєстрації як безробітної у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування є неправомірним, оскільки їй не було відомо про скасування наказу № НТ140505 про відмову у наданні статусу безробітної з 25 квітня 2014 року та про подальше видання наказу № НТ140507 від 07 травня 2014 року про надання їй статусу безробітної з 25 квітня 2014 року.

Підставою для зміни позовних вимог в частині скасування наказу від 18 грудня 2015 року про припинення реєстрації ОСОБА_4 з 19 червня 2014 року слугувала відміна первісно оскаржуваного наказу № НТ140623 від 23 червня 2014 року Дарницьким районним центром зайнятості.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, зокрема, Додаток 2 до персональної картки, в якому зазначено, що позивачку ознайомлено з наказом про відмову у наданні статусу безробітної з 25 квітня 2014 року на підставі пункту 7 Порядку № 198 (198-2013-п) , як доказ на спростування преюдиційних висновків правомірності прийняття відповідачем наказу № НТ140623 від 23 червня 2014 року.

Доводи, викладені позивачкою в обґрунтування касаційної скарги, аналогічні тим, що були наведені нею в обґрунтування позовних вимог та апеляційної скарги.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 лютого 2014 року позивачка звернулась до Дарницького районного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної. Проте, наказом від 27 лютого 2014 року № НТ140227 їй було відмовлено у наданні статусу безробітної на підставі підпункту 1 пункту 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 (198-2013-п) (далі - Порядок № 198).

25 квітня 2014 року позивачка повторно звернулась до Дарницького районного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної. Однак, наказом від 05 травня 2014 року № НТ140505 їй було відмовлено у наданні статусу безробітної.

Разом з тим, наказом Дарницького районного центру зайнятості від 07 травня 2014 року № НТ140507 позивачці було надано статус безробітної з 25 квітня 2014 року, а наказом від 08 травня 2014 року № НТ140508 - призначено допомогу по безробіттю з 02 травня 2014 року по 26 квітня 2015 року та розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю з 02 травня 2014 року.

На підставі наказу від 05 червня 2014 року № НТ140605 позивачці було скорочено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з недотриманням безробітним рекомендації щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" (5067-17) , підпункту 5 пункту 5 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" та пункту 5.4 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 307 від 20 листопада 2000 року (z0915-00) (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 307), на строк до 90 календарних днів з 20 травня 2014 року по 18 червня 2014 року.

Наказом Дарницького районного центру зайнятості від 23 червня 2014 року № НТ140623 припинено реєстрацію безробітної у зв'язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку № 198 (198-2013-п) з 19 червня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року (справа № 826/15024/14) скасовано накази Дарницького районного центру зайнятості № НТ140505 від 05 травня 2014 року, № НТ140227 від 27 лютого 2014 року про відмову у наданні статусу безробітного; скасовано рішення Дарницького районного центру зайнятості від 07 травня 2014 року в частині надання позивачці статусу безробітної з 02 травня 2014 року та зобов'язано Київський міський центр зайнятості вирішити питання щодо надання ОСОБА_4 статусу безробітної за її заявою від 21 лютого 2014 року з урахуванням стягнення з Київського міського центру зайнятості середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні згідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2014 року.

На виконання вказаної постанови наказом Дарницького районного центру зайнятості від 13 травня 2015 року № НТ150513 визнано недійними накази від 05 червня 2014 року № НТ140605, від 07 травня 2014 року № НТ140507, від 08 травня 2014 року № 140508, від 23 червня 2014 року № НТ140623 та надано позивачці статус безробітної з 21 лютого 2014 року, призначено допомогу по безробіттю з 28 лютого 2014 року по 06 липня 2014 року, відкладено виплату допомоги по безробіттю з 28 лютого 2014 року по 13 червня 2014 року, скорочено виплату допомоги по безробіттю з 20 травня 2014 року по 18 червня 2014 року, припинено виплату допомоги по безробіттю з 02 травня 2014 року та припинено реєстрацію безробітної з 19 червня 2014 року.

Наказом Дарницького районного центру зайнятості від 20 липня 2015 року № НТ150720 позивачці призначено допомогу по безробіттю з 28 лютого 2014 року по 22 лютого 2015 року, відкладено виплату допомоги по безробіттю з 28 лютого 2014 року по 13 червня 2014 року, скорочено виплату допомоги по безробіттю з 20 травня 2014 року по 18 червня 2014 року, припинено виплату допомоги по безробіттю з 02 травня 2014 року та припинено реєстрацію безробітної з 19 червня 2014 року. Зазначеним наказом визнано недійсними накази від 13 травня 2015 року № НТ150513.

На адресу Київського міського центру зайнятості від Державної служби зайнятості надійшов лист від 11 грудня 2015 року № ДЦ-04-8920/0/6-15, в якому зазначено, що прийняті 20 липня 2015 року Дарницьким районним центром зайнятості накази № НТ150720, крім рішення про призначення допомоги по безробіттю на 360 днів, не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки ОСОБА_4 з останнього місця роботи звільнена відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, що передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні, тому допомогу по безробіттю відповідно до п. п. 5.1, 5.2 Порядку № 307 (z0915-00) необхідно було відкласти на термін 1 місяць з дня її звільнення.

Згідно Додатку 2 до персональної картки НОМЕР_1 ОСОБА_418 грудня 2015 року Дарницьким районним центром зайнятості прийнято накази № НТ151218, якими визнано недійсним наказ від 20 липня 2015 року № НТ150720, та припинено виплату позивачці допомоги по безробіттю на підставі підпункту 13 пункту 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" та підпункту 3 пункту 1 Порядку № 198 (198-2013-п) з 06 травня 2014 року, а також припинено реєстрацію безробітної ОСОБА_4 на підставі абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку № 198 (198-2013-п) з 19 червня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що прийняття оскаржуваного наказу від 18 грудня 2015 року № НТ151218 зумовлено технічними особливостями роботи Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості і підстави його прийняття ідентичні підставам прийняття наказу від 23 червня 2014 року № НТ140623, правомірність якого встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з вказаними висновками судів з огляду на таке.

Згідно частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (2109-14) та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" (1727-15) ; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов'язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 45 вказаного Закону реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у справі № 826/15024/14, на адресу позивачки: АДРЕСА_1, вказану останньою у персональній картці, Дарницьким РЦЗ було направлено лист від 06 травня 2014 року № 21/720, в якому повідомлено про те, що з 25 квітня 2014 року ОСОБА_4 надано статус безробітної та вказано на необхідність з'явитися до спеціаліста 20 травня 2014 року о 16 годині 20 хвилин. Даний лист було отримано позивачкою 12 травня 2014 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення. Разом з тим, у встановлений у листі час позивачка не відвідала Дарницький РЦЗ. Крім того, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування ОСОБА_4 не виконала свого обов'язку як зареєстрована на той час безробітна з відвідування територіального органу протягом 30 робочих днів. Доказів поважності невідвідування територіального органу позивачкою надано не було.

Так, положеннями частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка була належним чином повідомлена про надання їй з 25 квітня 2014 року статусу безробітної та про необхідність з'явитись до центру зайнятості 20 травня 2014 року, однак до Дарницького районного центру зайнятості у встановлену дату не з'явилась та доказів поважності причин невідвідування територіального органу центру зайнятості не надала, наслідком чого було припинення її реєстрації як безробітної.

Разом з тим, посилання позивачки у касаційній скарзі на Додаток 2 до персональної картки, в якому зазначено, що позивачку ознайомлено з наказом про відмову у наданні статусу безробітної з 25 квітня 2014 року на підставі пункту 7 Порядку № 198 (198-2013-п) , як на доказ, що спростовує преюдиційні висновки правомірності прийняття відповідачем наказу № НТ140623 від 23 червня 2014 року, не спростовує встановлених у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року (справа № 826/15024/14) обставин щодо надсилання відповідачем на адресу позивачки та отримання нею листа від 06 травня 2014 року № 21/720 про надання ОСОБА_5 з 25 квітня 2014 року статусу безробітної та необхідність з'явитися до відповідача 20 травня 2014 року.

При цьому за своєю суттю доводи позивачки є незгодою ОСОБА_4 з постановою Київського апеляційного адміністративного суду, прийнятою за результатами розгляду справи № 826/15024/14.

З огляду на наведене, а також враховуючи ідентичність змісту наказу № НТ140623 від 23 червня 2014 року, правомірність якого встановлена у судовому порядку, та оскаржуваного наказу від 18 грудня 2015 року № НТ151218, прийнятого внаслідок необхідності прийняття всіх подальших наказів після відмінених, що є особливістю роботи Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваного наказу та похідних від них вимог про стягнення коштів.

Інші доводи та мотиви, викладені позивачкою у касаційній скарзі, не ґрунтуються на законі, були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка.

Висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.